Нечуй - Левицький зі шкільної парти у мене асоціювався з...народниками, дядьками ,ба навіть дідами в сюртуках, жупанах, що постійно хмуряться, думають про селян та пишуть про Катерин. Тоді вони у мене викликами пошану в трепетний острах. В принципі, на сьогодні лишилась асоціація лише з їх зовнішністю. До народництва я ж абсолютно змінила ставлення - при чому не в кращу сторону. Сьогодні народництво для мене - синонім шароварщини і примітивізму. Але. Цей Нечуй - не такий Навряд чи у нього багато спільного зі справжніми, але хіба це важливо, якщо книга вийшла - пригодницька, тепла така, приємна і сонячна?? Все наївно - казкове, нереально романтичне і романтично - нереальне Але головне - красиво Нехай Нечуй буде вже таким - агентом - ловеласом і шукачем пригод з дрібною екшну та фантастики. Головне, щоб ми про цих Нечуїв не забували. Читається легко, швидко, пару годин буквально, але я не пошкодувала гроші. Ще один плюс - чудове оформлення книги, як і вся Приватна колекція - воно яскраве і оригінальне.

Украинцы имеют полное моральное право на обыгрывание стим-панк эстетики, в силу своей истории. А поскольку литературный процесс - это отчасти процесс общественной и национальной арт-терапии, то в этом случае стим-панк имеет множество преимуществ. У большинства национальных европейских культур был отыгран период "национального романтизма" и литература подарила обществу архетипы абсолютных "героев", людей одаренных от природы и стоящих на стороне научно-технического прогресса. А ведь у нас в Украине и правда были свои герои конца 19-го, начала 20-го века. Прогрессисты, просветители, дворянство, буржуазия - украинская интеллигенция. Особенно ярко подобная героика проявлена в немецкой и английской литературе. Хотя знаменитый цикл "Доктор Кто", в общем-то тоже, близкий к стим-панку доказывает актуальность подобных литературных экспериментов. У нас не было своего Конан Дойла, поэтому очень вдохновляет, то что подобных героев украинские авторы создают "задним числом". В России с подобной задачей отлично справился Акунин, создав Фандорина. Приятно, что наконец-то украинская аудитория может получить "своих" городских героев, эквивалентным западной литературе. Все-таки, культурно-историческая пропасть между эпохой козацтва и сегодняшнем днем чем-то заполняется. Мне понравилась идея книги, но воплощение показалось мне немного сырым и недоработанным. Идеи очень яркие и захватывающие, но книга не сбалансированная. Такие авторские недоработки - особенно расстраивают. Для хорошей идеи одинаково важны, как сама идея, так и искусство сюжетной композиции.

На мій погляд, порівняно з чудовою "Машиною різниць" Уїльяма Гібсона та Брюса Стерлінга чи хоча б із "Левіафаном", "Бегемотом" та "Голіяфом" Скотта Вестерфельда або "Вокзалом загублених снів" Чайна М'євіля, не кажучи вже про "Діамантовий вік, або абетка для шляхетних дівчат" Ніла Стівенсона, стимпанк вельми слабенький. Сюжет дійсно рваний, аж занадто. Але заради комбінації з Нечуєм і деяких алюзій прочитати варто. Або ж для колекції стимпанкових романів. Чи цінувальників механічних волів. Найбільш цікавий персонаж - це Юзефович. Один з яскравих представників когорти українських Іуд. Російський державний службовець, освітній, культурний і громадський діяч, публіцист українського походження, з козацької родини. Голова Київської археографічної комісії, ініціатор видання Емського указу, українофоб. «Малороссы никогда не ставили родину [Україну] выше отечества [Російської імперії]». Джентльмени "лігі сторін світу", Темуджин і галицькі опирі здаються дещо недоречними, але ж комусь гарбуз подобається, комусь - шкварки.