Це книжка не стільки про капосні справи або веселі пригоди дітлахів, скільки про їхнє цікаве життя та незвичні ситуації, у які головним персонажам довелося потрапити і з яких вони виходять більш дорослими, чемними й обізнаними про життя. Так, перша частина «Розбишацькі оповідання» присвячена сучасним дітям, які бешкетують, розважаються, задовольняють свою дитячу допитливість у небезпечний спосіб, а також учаться правильно і ввічливо розмовляти, не використовуючи сленгові й лайливі слова, усвідомлюють важливість відповідальності й милосердя по відношенню до слабших і менших, стають свідомими щодо необхідності збереження природи. Друга частина «Історичні оповідання» присвячена дітям минулого, які зустрічалися із видатними українцями. І ця частина мені сподобалася найбільше: тут юний Шевченко намагається писати і малювати у дивній печері, а Григорій Сковорода вражає малечу, яка згодом рятуватиме життя втікачу. У дитячих іграх, розвагах, веселих розмовах діти вчаться чомусь важливому і вагомому – бути щирими, чесними, відповідальними, кмітливими. Це є зародженням яскравої особистості, яка любить свою країну та інших людей, прагне захистити їх і стати краще.