Книга Неболови

8 Відгуків

Книга Неболови

8 Відгуків
Формат
Мова книги
Видавництво
Рік видання
Це живі, болючі, чесні новели про дуже реальних людей молодої талановитої української письменниці.
Продавець товару
Код товару
689538
Характеристики
Тип обкладинки
Тверда
Тираж
3100
Доставка та оплата
Вказати місто доставки Щоб бачити точні умови доставки
Опис книги
Це живі, болючі, чесні новели про дуже реальних людей молодої талановитої української письменниці.
Відгуки
8 Відгуків
Марина
15 липня 2020 р
3 бали
Навчи мене мріяти про хорошу книжку оповідань
Я страшенно великий любитель малих жанрів, тому коли у 2016 році почула про вихід нової книжки – збірки оповідань – тільки й горіла її купити. Та натрапивши на книжку «Неболови» й відкривши, відразу ж обурилася, коли прочитала, що на перших сторінках маститі телеведучі – Соломія Вітвіцька, Ольга Герасим’юк, та ще письменники, літературні критики, блогери аж надто позитивно відгукуються про книжку. Як на мене, дебютна книжка автора не може містити таких од. Тому я принципово її не купила. Купила лише минулого року, коли негативні спогади відійшли подалі. Перш за все книжка мене вразила вкрай шаблонними сюжетами і передбачуваними фіналами. Буквально з перших кількох абзаців стає зрозуміло, кому читач має співчувати, кого жаліти, кого зневажати. Єдине оповідання, яке неабияк сподобалося – «Жінка на полюванні». Те, що наприкінці твору курортний коханець Віри, якого вона й завела лише з метою завагітніти, між іншим каже, що, мовляв, не треба переживати, що я не користувався презервативом, я перехворів свинкою, то зачати не можу, – теж цілком передбачуваний хід автора, проте оповідання написано дуже майстерно. Шоку, обурення, сліз не викликало, проте задовольнило мої запити, які я ставила до всієї книжки. А так історія про сина бідної знедоленої матері, який має їхати у Каліфорнію, приїжджає до неї в село і його на смерть збиває машина, вона ж знаходить рушницю, що залишилася у спадок від покійного чоловіка, і вбиває вбивцю свого сина – не вражає. Як не вражає й історія про бабцю, яка дорожить Радянським Союзом, сперечається з внуком, який не проти, щоб проспект Леніна перейменували на проспект Леннона, і навіть не дізнається ніколи, що внук як доброволець згорів у бетеері. Бо саме цього від нас і очікує автор. Майже кожне оповідання так побудоване, що варто за героїв просльозитися, бо їхнє життя важке (буремне, зіпсоване, невдале – потрібне підкреслити), і ми конче це маємо робити – плакати. Та, на жаль, передбачення, чи то пак очікування автора занадто промовисті і не діють. Тому герої помирають, виявляють у метро фальшивих атовців, самі виявившись справжніми атовцями, страждають над украденою заначкою, від нерозуміння, що й навіщо вони роблять у світі, блудять у метро, страждають, що матір-алкоголічку позбавили батьківських прав… Та загалом це не діє. І залишається лише шаблонний сюжет. А шаблонних сюжетів довелося на філологічному факультеті прочитати сотні. На жаль.
Світлана Тодер
23 травня 2020 р
5 балів
Надзвичайно реалістична
Збірка оповідань Юлії Ілюхи "Неболови" вийшла друком у 2016 році і відразу ж отримала низку позитивних відгуків. Враження від книги таких відомих людей, як Дара Корній та Галина Вдовиченко, Соломія Вітвіцька, Ольга Герасим'юк та інших, ми можемо прочитати відразу на початку книги. Опісля цього бачимо передмову письменниці, радіоведучої, правозахисниці Лариси Денисенко, і вже за цим текстом нарешті знаходимо зміст. У ньому, окрім вищезгаданої передмови, читаємо ще 11 назв творів, серед яких бачимо й ту, яка дала назву книзі. І хоч на обкладинці красується назва "Неболови. Навчи мене мріяти", розгорнувши книгу ми читаємо тільки "Неболови". У бібліографічному описі бачимо запис "Неболови: збірка оповідань…", а в анотації, яка складається з одного речення, читаємо, що тут "... живі, болючі, чесні новели про дуже реальних людей". Отже, перед нами збірка з одинадцяти історій з милозвучною назвою "Неболови". Читаємо… Передмова та відгуки налаштовують на зміст книги. Це ніби розігрів перед виступом знаменитості. Перша історія розповідає нам про самотнє та важке життя бабусі Галини на хуторі. Єдиним її товаришем останні роки є кіт, але він захворів. Скільки ж болю та надії живе в серці жінки. Наступна оповідка про стосунки другокурсниці Іванки з однокласниками та батьками, про її одинокість та необдумане знайомство, сповнене пригод з музикантом-аматором Сашком. Саме тут з уст дівчини лунають вже відомі з титулки слова "Навчи мене мріяти". Чи вдалося йому це зробити і чи є він сам врешті щасливим? "Велкам ту Каліфорнія" розпочинається із неймовірної радості успішного студента Романа та материнських гордощів за сина в перемішку з образою. Вона сільська жінка-трудівниця, яка самотужки виростила сина, і тепер він на півроку поїде за кордон. От тільки чи поїде, а чи залишиться назавжди не з власної волі, тим самим зробивши матері дуже боляче? А жінка, сповнена горя, здатна якщо не на все, то на дуже багато. Оповідання "Проспект Леннона" цікаво було б, мабуть, читати людям, які хоч трохи схожі на Раїсу Захарівну, котра обурюється ініціативі перейменувати проспект Леніна. Ідея виникла в активістів опісля Євромайдану. І за іронією долі одним із них є її осиротілий улюблений онук, котрий трагічно загинув у січні 2015-го. Але вона про це уже не дізналася. Наступна історія про сповнене трагізму життя брата і сестри по матері. Жінка постійно пиячить із різними товаришами по склянці, від неї забирають дітей і позбавляють батьківських прав. Згодом Толя та Анька потрапили до нової сім'ї, але чи добре їм там? Головне, що вони разом. Оповідання "Гордячка" показує нам життя Ірини, в якої складні стосунки з батьками, незрозумілі відносини з чоловіком. Жінка втомилась від міської метушні та неулюбленої роботи і вирішила відпочити кілька днів у бабусі в селі. Гордячкою ж шанобливо прозвали Маланку, про важку долю якої онуці розповідає бабця. Чи не ця розповідь допомогла дівчині переосмислити своє життя і зробити рішучі висновки? В історії, яку читаємо далі, авторка описує роздуми-тривоги Неоніли Семенівна, яка проживає разом з малим онуком. Читаємо ми про її життя, сповнене перипетій та особистої трагедії. Донька влаштовує своє життя. Усі гроші вкрали. "Хто тепер поведе Миколку до школи і де взяти гроші на власний похорон?" Трагічно і сумно… А як же боляче матері, котра розуміє, що не змогла виростити сина таким, як мріяла. Він став "рослиною-паразитом, яка буйно розквітла егоїзмом" та ще й потрапив у капкан жінки, яка вміло його використовує. Невістка всіляко знущалась над свекрухою, відчувши її слабкість характеру. Спроби поговорити з сином були марними, з роботи попросили піти… Який вихід із ситуації? Самогубство… Яке стане початком нового життя. Але потрібно знайти сили при зустрічі з минулим. Таким непростим був сюжет наступного оповідання. "Марш сепаратистки" - оповідь, яку було читати непросто. Вона показує сьогоднішні реалії: життя дівчини після перебування в зоні АТО, її внутрішню війну, перебування на мирній території і там, де лунають постріли. Як же важко повернутися до звичного побуту і втриматись від спокуси повернутися на поле бою. Новела про тридцятисемирічну героїню, яка живе разом з матір'ю, отримала назву "Жінка на полюванні". Вона прокинулася серед ночі з думкою про те, що хоче малюка, і дременула невдовзі у відпустку до моря в пошуках батька-донора для майбутньої дитини. Тут Віра познайомилась із Віктором, учителем трудового навчання з Вінниці, котрий спочатку їй дуже не сподобався, але все ж із ним вона вирішила реалізувати свій задум. От тільки чи виправдались її надії, чи досягне Віра мети? Остання оповідка має багатозначну назву "Вона обирає життя". Ліда телефонує матері з фронту, але рідні навіть не здогадуються про те, що у телефоні чутно вибухи, а не грозу чи тим паче музику. Авторка майстерно описує життя героїні, її стосунки із Максимом, який побував у зоні АТО і тепер дає мудрі поради тій, котра все ще його любить. Чи не його слова спонукали жінку піти від чоловіка, піти на війну? Ця книга неначе ковток свіжого прохолодного повітря високо у горах після тривалого перебування у місті. Вона не схожа на інші, нова. Описує не вчорашні події, а сьогоднішні реалії. Не прикрашені, завуальовані чи вигадані, а справжні, у всій своїй… некрасі. Чи може так тільки здається? Книга написана українською мовою, але з використанням суржика, російськомовних слів, подекуди пробивається жаргон. Юлія пише так, як говорять люди у селах і містах, вона їх не ідеалізує, що робить сюжет історій ще реалістичнішим. Подобалося мені читати мальовничі описи та влучні, дотепні порівняння. От, наприклад, одне тільки це чого вартує: "... борсається в паперовій бюрократії, як комар у павутинні…". Правда поетично? Тут часто згадується валер'янка, старий холодильник "Донбас", Харків, тролейбуси, вагони, небо... Новели-оповідання просякнуті сумом, болем, трагізмом, самотністю. Ця збірка є депресивною, невеселою, змушує задуматись, відчути себе майже нікому непотрібною, але в той же час надзвичайно важливою у житті інших. І хоч ця книга не має нічого спільного із романом Сари Джіо "Ранкове сяйво", який я читала перед цим, все ж є тут речення, яке їх пов'язує: "Від себе ж не втечеш". Про це потрібно пам'ятати завжди.
Світлана Тодер
20 березня 2020 р
5 балів
Такі реалії життя
Збірка оповідань Юлії Ілюхи "Неболови" вийшла друком у 2016 році і відразу ж отримала низку позитивних відгуків. Враження від книги таких відомих людей, як Дара Корній та Галина Вдовиченко, Соломія Вітвіцька, Ольга Герасим'юк та інших, ми можемо прочитати відразу на початку книги. Опісля цього бачимо передмову письменниці, радіоведучої, правозахисниці Лариси Денисенко, і вже за цим текстом нарешті знаходимо зміст. У ньому, окрім вищезгаданої передмови, читаємо ще 11 назв творів, серед яких бачимо й ту, яка дала назву книзі. І хоч на обкладинці красується назва "Неболови. Навчи мене мріяти", розгорнувши книгу ми читаємо тільки "Неболови". У бібліографічному описі бачимо запис "Неболови: збірка оповідань…", а в анотації, яка складається з одного речення, читаємо, що тут "... живі, болючі, чесні новели про дуже реальних людей". Отже, перед нами збірка з одинадцяти історій з милозвучною назвою "Неболови". Ця книга неначе ковток свіжого прохолодного повітря високо у горах після тривалого перебування у місті. Вона не схожа на інші, нова. Описує не вчорашні події, а сьогоднішні реалії. Не прикрашені, завуальовані чи вигадані, а справжні, у всій своїй… некрасі. Чи може так тільки здається? Книга написана українською мовою, але з використанням суржика, російськомовних слів, подекуди пробивається жаргон. Юлія пише так, як говорять люди у селах і містах, вона їх не ідеалізує, що робить сюжет історій ще реалістичнішим. Подобалося мені читати мальовничі описи та влучні, дотепні порівняння. От, наприклад, одне тільки це чого вартує: "... борсається в паперовій бюрократії, як комар у павутинні…". Правда поетично? Тут часто згадується валер'янка, старий холодильник "Донбас", Харків, тролейбуси, вагони, небо... Новели-оповідання просякнуті сумом, болем, трагізмом, самотністю. Ця збірка є депресивною, невеселою, змушує задуматись, відчути себе майже нікому непотрібною, але в той же час надзвичайно важливою у житті інших. І хоч ця книга не має нічого спільного із романом Сари Джіо "Ранкове сяйво", який я читала перед цим, все ж є тут речення, яке їх пов'язує: "Від себе ж не втечеш". Про це потрібно пам'ятати завжди. Книгу раджу!
Виникли запитання? 0-800-335-425
52 грн
75 грн
В наявності
Паперова книга
Сплачуйте частинами
Щоб сплатити частинами: потрібно мати картки Monobank або Приватбанку під час оформлення замовлення оберіть спосіб оплати «Покупка частинами від Monobank» або «Оплата частинами від ПриватБанку»
ПриватБанк
2-4 платежі
Доставка та оплата
Вказати місто доставки Щоб бачити точні умови доставки