Першого разу я прочитала пів книжки «Народжуватися і помирати взутими». І чесно, була неприємно вражена. Купила книжку, перш за все, тому, що тут коротка проза, а її зараз не дуже то й видають. Звісно, купити поганий роман не краще, бо там як розчаруєшся, то уже вся книжку коту під хвіст. А тут я дала цій книжці другий шанс. І ось через місяців два знову взялася її читати. Спочатку. Хоча бували рідкісні випадки, коли книга під час другого прочитання справляла на мене категорично інше враження (власне, гарне враження на противагу поганому від першого прочитання), однак тут так не сталося. Прочитавши книжку до кінця я утвердилася у думці, що у Христі Венгринюк проблеми сексуального характеру. І вона не знаходить іншого способу, як із ними боротися, як виливати їх на папір. А може, це не спосіб боротьби, а намагання заразити цими проблемами інших? В оповіданні «Кістки риби» до головної героїні постійно приходить якийсь мужик і задовбує питаннями про рибу, яку ділив Ісус між людьми. Врешті у фіналі оповідання вона роздягнулася, наказала чоловікові стати на коліна, зав’язала йому очі і всунула його ніс собі в лоно. Цей епізод мав би бути феєричним, та я тут окрім феєричної фігні нічого не побачила. Інший приклад сексуальної розХРИСТаності Христі Венгринюк – оповідання «Маріє…» Оповідання вселяло надію, що вийде щось гарне. Але сюжет зійшов нанівець. Ну ладно, врешті починала вірити, що оповідач сексуальний маніяк, і що це, власне, якось розкриється і обіграється. Але і тут чекала невдача. Тому так і залишилося незрозумілим, чому Марія померла, і чому наприклад, вона була голою і змокріла. Хоча згодом помічаєш, що багато героїнь ні з того ні з сього мокріють, тож уже окрім як вибриками хворої уяви авторки ці епізоди і не назвеш. Наприклад, в оповіданні «Кущ» героїня дихає рослинами в вазонах, і дихає все частіше, бо їй цей процес нагадує секс, коли жінку під час статевого акту душить чоловік. В оповіданні «Чоловік із дахом на голові» узагалі якісь химерно-збочені згадки: "... вони тягнули за собою яйця з німбами","Руді жінки заголювали свої руді піхви й витягали звідти цілі світи з кораблями та могилами". Або в оповіданні «Пустеля» та ж фігня: "Що ти знав про жінок, які несуть кров та дітей між ногами?" Може там був іще якийсь високий сенс захований (ну добре, не високий, який-небудь!), але не хочеться залазити героєві в штани і його (сенс тобто!) там шукати((( В оповіданні "... Змінюючи нахил голови й перебираючи ногами" різні філософські думки головного героя. Але зараз я не можу нічого з усього цього згадати. Зате, пам’ятаю, як Мар’ян дрочив, і як його сперма розтікалася по вікні. Я не тільки не зрозуміла, що авторка хотіла цим сказати, але й навіщо? Навіщо ця примітивна порнуха. Ці яєчка, ця сперма? Також у Христі Венгринюк багато оповідань з божественною тематикою. Ніби ж, якщо не зацикленість на сексі, то уже й добре. Але ні. Не все так просто – в сенсі, що читати це важко. Наприклад, оповідання «Про Бога і про любов». Спочатку здалося, що твір дещо схожий на притчу (тобто надія була). Але ні, виглядало на певну маячню: чоловік усе життя ніс і роздаровував любов, яка була важкою, але він не міг її покинути, бо тоді б не було що подарувати нареченій. Коли втомився і почав докоряти Богу, то обернувся і помітив себе схиленого в молитві, а над ним була схилена така ж зморщена його єдина дружина. Він почав кревно дякувати Господу за те, що жінка у нього усе ж таки була, і спитав, коли вона повернеться, на що Бог неоднозначно відповів, що на все свій час. Звісно, такі відповіді Бога – це порядок норми, якщо вірити Біблії, але що хотіла сказати авторка? Що головний герой дурень? В оповіданні "Наречена зебри" з’явився натяк на абсурд, а я абсурд люблю. Але знову ж таки авторка зачепила тему сексу, але нічим не вмотивувала, тож це виглядає вже не як абсурд, а як пошлятина. Теж саме в оповіданні "Марла" – якщо очі з коробки, які розтеклися по кімнаті, я ще можу визнати за абсурд, то щодо сперми у тих же коробках у мене вже немає такого позитивного враження. Ще й чоловік якийсь припхався до неї помастурбувати. Ні-ні, це вже не абсурд, мене не обдуриш. Але щоб бути цілковито чесною, скажу, що одне оповідання мені все ж сподобалося. Це оповідання «Повінь». Просто шикарне оповідання про майстра. Якби усі оповідання були такого штибу, я б не втомлювалася усім пропонувати її прочитати. Але ні.