Над річкою П’єдрою, там я сиділа та й плакала

Книги Пауло Коельо - це те, що справді вартує прочитати. Книга його "Над річкою П'єдрою, там я сиділа і плакала" - це один з романів трилогії "В день сьомий". Є ще два, не менш прекрасних, де головні героїні - жінки - "Вероніка вирішує померти" та "Чорт і панна Прим", та не про них зараз йдеться.... Отож, роман "Над річкою П'єдрою..." перш за все - про любов. Саме про любов, адже це ширше поняття, ніж кохання. Любов - це і кохання, і також почуття до близьких, до людства, до Бога і вищих сил... А ще цей роман - про дар. А ще - про самопожертву. І про жертви. І про мандрівку.
Як гадаєте, найважче - коли ви закохуєтеся і не отримуєте взаємність? Ні, мабуть.... Тому що у вас нема болючого вибору. Не люблять - забудьте! А якщо твої почуття - взаємні, але ти усвідомлюєш, що коханий заради вашого спільного майбутнього має зректися свого дару і перестати допомагати людям? Який тут зробити вибір? Наступити на горло своєму коханню чи поринути в нього (але усвідомити, скільки людей тепер уже не буде порятовано)? Який вихід знайдуть герої?
Щодо мандрів і атмосфери - о, я просто бачила ці фонтанчики на площах, ці вулички, ці статуї... Я сиділа вночі з героями роману там і розмовляла з місяцем....
Книга направду цікава, щемлива, а ще філософська.

Колись вони були друзями дитинства, а потім доля розвела їх у різні сторони... Але зв'язок не обірвався попри всі роки та випробування, і ось вони зустрілися знову. Він - проповідник і революціонер, який першим наважується розповідати людям не про Бога-отця, а про Бога з жіночим єством та обличчям. Вона - звичайна жінка, яка хоч і отримала вищу освіту, та все ж боїться вийти за рамки чогось звичного та усталеного і живе тільки роботою і домом, а ще мріями про чоловіка та дітей і про тихе сімейне щастя.
Але кохання поміж ними розгорілося з новою силою. І хтось з них, аби бути разом, має поступитися і відмовитися від своїх переконань, а хтось має прийняти цю жертву, якою б непосильною вона не здавалася б.
Автор, як і в решті своїх творів, майстерно вплітає в розповідь свою філософію життя та розуміння світу, повчальні історії та притчі, які примушують задуматися над тим, чи правильно ми живемо та чи вірний шлях до мрії обрали. Але мені особисто зайвими здалися сцени з богослужінь, входження в транс, співи ,,ангельською,, мовою і т.д. Якось вони напружували при читанні та відволікали від головного.

Села я и заплакала. На берегу реки. Ой села я и заплакала. Заплакала я сидя на берегу реки. Ой, плакала плакала я. Сидя плакала. Сидела и плакала я сидя и плача возле реки. Река была около меня, когда я плакала. А я плакала и плакала, а потом ещё плакала. Если вы забыли, то плакала я на берегу реки.

Внимание, вы прочитали краткий пересказ этой книги.
Интересно, правда?
О чём вообще книга? Не знаю понимал ли автор то, что пишет.
Какая суть книги? Ответ тот же.
Мне искренне непонятно почему этот автор настолько популярен.
По ходу вся книга (ну точнее той части, которую я осилила, насилуя себя, как никогда до этого) усеяна религиозной ерундой на философскую (как, наверное, кажется автору) тематику.
Книга хоть и небольшая, но растянута талантливо. Это же надо так умудриться, это же надо было так так гениально сделать и при этом ещё сорвать восторг у солидной части людей нашей Земли.
Со страхом я поняла, что это кому-то может нравится, ведь если бы не нравилось, то автор не штампировал бы и дальше подобные книги с такой скоростью.