«Справжня література може бути там, де її роблять не виконавчі та добросерді чиновники, а безумці, пустельники, єретики, мрійники, бунтарі, скептики». Це письменницьке кредо Євгена Замятіна (1884-1937). Саме таким він і був - невиправним революціонером у мистецтві, єретиком, «незручним» автором, який відстоював своє право на самостійність думки. Свідчення цього - його головний твір, роман «Ми» - смілива антиутопія, роман-попередження, дія якого відбувається у XXIX столітті, в суспільстві, де досягнуто загальне математично вивірене щастя шляхом скасування свободи, людської індивідуальності, права на власну думку. Автор розповідає про «суспільство рівних», в якому людська особистість зведена до «нумеру». Уніфіковано все: одяг і квартири, думки і почуття. Немає ані сім'ї, ані міцних прихильностей, держава контролює навіть інтимне життя... Але чи можна витравити з людини жагу до свободи, поки вона  залишається людиною?.. З цього знакового роману офіційно відраховують саме існування жанру «антиутопія». Написаний у 1920 році і заборонений в радянський період, він був вперше опублікований на батьківщині автора тільки у 1988-му і тепер вважається одним з класичних творів не тільки російської, а й світової літератури ХХ століття.

До книги включено також повісті та оповідання Євгена Замятіна.