Уперше читаю детективний твір Орхана Памука. Ми звикли, що романи турецького письменника про політику чи любов, а тут справжній детектив з епохи 16 століття. Як на мене, це найкращий твір Памука, ідеальний за побудовою та розкриттям образів. Одразу видно, що писав лауреат Нобелівської премії. Кожен розділ написаний від першої особи. Прикметно, що навіть неживі істоти, типу монети чи дерева, ведуть оповідь. Хто ж є убивцею? Один з трьох художників, однак хто саме? Я вагалася між двома, врешті, за 100 сторінок до кінця книги усвідомила, що йдеться про Зейтина. Одразу зрозуміла, що Кара є позитивним героєм, що саме він знайде вбивцю. Сама по собі оповідь розтягнена. Не так багато дії, однак попри значний обсяг, у творі немає нічого зайвого: діалоги, описи, міркування героїв є доречними. Чекала чогось надзвичайного від Хасана й навіть у певний момент подумала, що Шекюре втече до нього. А от те, що Хасан відрубає голову Зейтинові, мене трохи розчарувало. Книгу читала із задоволенням й рекомендую всім поціновувачам мистецтва слова.