Похмура казка - це могло би бути цікаво. Але, якщо зважати, що цільова аудиторія - молодші підлітки, то книжка важкувата. Оповідь ведеться від першої особи, головної героїні Терези, і це мало би забезпечити легкість сприймання, адже про все, що відбувається, розповідає однолітка читачів. Але, на жаль, ні, не склалося. Ніби і речення невеликі, ніби такої вже заскладної лексики немає, але немає і легкості. Атмосфера цікава: темрява, перевернутий догори дриґом світ, постапокаліпсис і яскраві мрії про соковиті екзотичні фрукти. Цікаві імена, особливо у ночевидів. Але сам сюжет на тлі цієї атмосфери млявий. Звичайно, дорослі побачать тут дещо філософське, певні сатиричні натяки на реалії людського світу, але не думаю, що дітей таке дуже потішить. Вони хочуть пригод, а істини мають засвоюватись побіжно. Хоча, не заперечуватиму, є і явна проблематика, яку легко зчитати: розлучення батьків, некомпетентність учителів тощо. Хоча фантазія авторки, звичайно, вражає і з текстом можна ознайомитись хоча б заради цього - "скуштувати" щось нове для української літератури. Але улюбленою ця книжка для мене не стала.

Дуже люблю твори Тані Малярчук, тому, коли дізналася про вихід цієї книжки, купила, не задумуючись. Але перші два розділи прочитала дуже важко. Вони були просто-таки ні про що. Моє розчарування не можливо було описати. Навіть було уже думала покинути цю книжку. Та врешті вирішила прочитати до кінця, бо, все ж, прочитала усі попередні, а деякі прочитала й не один раз. На моє здивування, далі сюжет вирівнюється, тож читати стає доволі цікаво. Авторка утворює у своїй повісті нереальний світ, у якому живуть птеропуси. За зовнішнім описом й описом їхнього життя зрозуміло, що це різновид кажанів. Також зрозуміло, що живуть вони там, де раніше мешкали люди. Та ніхто нічого не знає про своїх попередників, як виявляється наприкінці – старійшини принципово не поширюють відому інформацію, бо вважають, що люди саме через великі знання й загинули, отже, у такий спосіб вони, птеропуси, намагаються уберегтися від подібного розвитку подій. У центрі сюжету головна героїня – молода птеропус Тереза. Вона ще тільки дорослішає, тому прагне багато що зрозуміти. Наприклад, птеропуси не люблять миш-пергачів. Вона ж знайомиться з одним миш-пергачем – Лео – і розуміє, що це хороші створіння. Та дружба з ним їй дорого обходиться. Чи не вперше птеропуси нападають і б’ють до крові свою співмешканку – Терезу. Та завдяки цій жертві у сім’ю повертається батько, про якого Тереза й її мати устигли й забути. Також вона наважується полетіти за гірський хребет, за який ніхто із птеропусів ніколи не літав. Існували легенди, що колись давно хтось із птеропусів літав у Манґрові ліси, однак не повернувся, тож вони не знають, чи там настільки добре, що сміливці залишилися, чи вони загинули по дорозі туди. Окрім цікавого сюжету, достоту захопливого, Таня Малярчук насичує повість цікавими деталями. Наприклад, одного з ночовидів називає Фе Дір Сосюра, і він опікується стародавніми мовами й книгами. Це дивне ім’я – алюзія на ім’я мовознавця Фердинана де Сосюра, чиє прізвище перегується з прізвищем поета Володимира Сосюри. У повісті багато психологічних моментів. Це і зраджене кохання Терези, і стосунки Терези із миш-пергачем Лео, коли вона відрікається від них, щоб не підставляти свою родину, завдаючи болю цим самому Лео. Описаний устрій життя птеропусів видається зовсім відмінний від життя людей, проте постійно проступають моменти, властиві людям. Це і подружка, «яка ніколи подружкою не була», Ліра, і тримання усього колективу на історії про манго, ке зберігається у скрині, яке, як згодом виявляє Тереза, насправді хтозна чи й існувало, принаймні було відсутнє у скрині. І ще дуже-дуже багато деталей. Тому закрадається думка, що птеропусів очікує, як і їхніх попередників, невтішна загибель. Однак у них є такі розумні й допитливі птеропуси як Тереза, тож віриться, що усе буде добре.

Світ навиворіт? Світ догори ногами? Як же правильно охарактеризувати цю книгу? І тільки дочитавши до кінця, я зрозуміла. Погляд на світ з іншого боку! Це як у місяця. Ми звикли бачити його з одного боку, а як він виглядає з іншого - навіть не здогадуємося. Я купувала цю книжечку, як дитячу, про кажанів. Та ще й назва сподобалася. Насправді вона читається "Мокс Нокс" і перекладається з латини як "Ніч іде". Ну і незвичайне оформлення зацікавило. Я почала читати її разом з дітьми 6 і 8 років, хоча видавництво рекомендує для середнього шкільного віку. Так от, насправді книга зовсім не дитяча! Хоча б підліткова. Початок взагалі досить складний. Я вже було подумувала відкласти її і дочитати пізніше самостійно, але десь із 3-4 розділу читати стало легше і зрозуміліше. Спільнота кажанів, вдень сплять, вночі літають. Дорослі створюють пари, хоча деякі розпадаються. Діти ходять до школи, трохи вчаться, трохи розважаються, потроху знущаються над слабшими. Їдять, полюють, вважають себе володарями світу. Вірять у життя після смерті. Мріють потрапити за хребет. Закохуються, проте не вірять у кохання. Дорослі брешуть дітям... Нікого не нагадує??? Такий собі людський світ, з єдиним але... У цьому світі все відбувається з іншого боку. Адже дивляться на світ кажани догори ногами. Тобто і кажани, і люди, які до речі, колись існували, бачили одне й теж саме сонце з різних сторін. Щоб краще передати цю різницю, усі малюнки у книзі намальовані так, як їх бачать птеропуси, або ж рукокрилі. Нам же, звичайним руконогим, які не вміли літати і просто ходили по землі, доводиться перевертати книгу на 180 градусів, щоб побачити звичні картини. Ця книга доволі химерна. Є у ній і філософія, і психологія, і багато алегорії. Читати було досить незвично, цікаво, деякі моменти були доволі передбачувані, а деякі просто валили з ніг на голову. Однозначно є над чим подумати. Дуже багато фраз я розібрала на цитати. "Mox nox" тримала у напрузі протягом всього читання, і навіть кінець, де врешті-решт з'явилася інформація про руконогих, тобто людей, змусив здивуватися! Книга не відпускає і досі, хоча пройшов уже тиждень після прочитання. Запитань залишилося більше, ніж відповідей. Браво авторці і художниці, що змогли створити ось такий незвичайний світ, світ, де нас уже не існуватиме...