Це моє перше фентезі, прочитане у дорослому віці. Звернула увагу на безліч позитивних рецензій на твори Пратчетта, і вирішила дати жанру шанс. Перше питання: Чому ще немає серіалів чи фільмів за книжками Террі Пратчетта? У моїй зазвичай слабкій уяві дуже добре змальовувалися можливі сцени і декорації не гірше за Гру престолів. Стиль письменника, а також, звичайно, перекладача на українську - напрочуд милий і кумедний. Майже усі герої - позитивні, дотепні, до них звикаєш не дивлячись на невеличкий обсяг книги. Смерть, ЯКА ГОВОРИТЬ КАПСЛОКОМ, 16-річний незграба Морт, Ізабель у пошуках кохання - всі вони викликають посмішку і симпатію. Як читач, що не звик до фентезі, трохи заплутувалася у власних назвах, але нитку сюжету не втратила, не дивлячись на перерву у читанні. Чи буду я ще читати Пратчетта? Так, є твори, які мене зацікавили. Залишу цього автора на дні, коли читання серйозної літератури виснажує. Не можу сказати, що я по справжньому полюбила фентезі, але вже не буду ігнорувати цей жанр.

'Морт' Пратчетта - це моя четверта спроба влитися у всесвіт Дискосвіту. А це перша вдала. Харизматичний герой Смерть, англійський гумор, цікаві персонажі, порятунок реальності і зовсім трішки про сам всесвіт. Це було доволі цікаво та захопливо. Чого вартує сам Смерть, чоловічок, який здатен на емоційну прив'язаність (ну бо як ще пояснити той факт, що він вдочерив дитину), обожнює котиків та специфічний тільки однією своєю сутністю. І от, нарешті, йому випадає кілька вихідних у своїй вічній роботі, які він витрачає на пізнання людства. Напитися і шукати сенс життя - ну це ж просто геніально! Обов'язково продовжу знайомство з циклом про Смерть.

Боже, перше і найголовніше, що привернуло мою увагу в описі цієї книги - це той факт, що головний герой стає учнем Смерті. Хоча, мабуть, цей вираз є заголосним для «Морта». Ми не стільки слідкуємо за самими обов’язками Смерті і тим, як стають його учнем. Просто беруть і стають. Як отримати всі ті знання? Просто знати. Але для мене саме навчання Морта заключається в тому, про що він спілкується з людьми в ті хвилини, поки їхні душі ще не зникли, а точніше не пішли собі перероджуватися. Це було найцікавішою частиною для мене. А ще ця легкість! Стиль письма Террі Пратчетта - щось неймовірне. Рекомендую усім, не важливо, що ви любите читати, а що ні, це рекомендую всім. P.S. Хоча це четверта частина саги "Дискосвіту", я гадаю, що практично всі частини можна читати окремо, бо одного суцільного сюжету тут немає, а, на мою думку, пазлики встають на своє місце незалежно від того, в якому порядку їх підбирати.