Ніколи не перестану захоплюватися тим, які крутезні дитячі книжки у нас зараз видаються. Шкода, що в часи мого дитинства такого майже не було. Тепер я із задоволенням купую такі книжечки моїй молодшій сестрі і ми разом їх читаємо. У цій книзі ми продовжуємо читати про пригоди дівчинки на ім'я Даня (для нас, щоправда, це трішки дивно, адже у нас це чоловіче ім'я, але Даня - це скорочення від Даніела). Вона ходить до школи, але щастя та радості їй це не приносить. Її найкраща подружка Елла Фріда разом з батьками переїхала до іншого міста і тепер Даня не може щодня бачитися з Еллою в школі. Вона сумує за подружкою і вірить, що одного дня та повернеться і все знову буде добре. Оптимізм дівчинки не ламає навіть той факт, що всі дорослі переконують її, що Елла більше не повернеться. Ще Даня переживає через глузування дівчат Вікі та Мікі, які теж отруюють її життя у школі. Та й стосунки з батьками, які завжди були добрими, зараз переживають не найкращі часи. Але, чим мені особисто дуже подобається Даня, вона ніколи не перестає вірити в те, що все буде добре. І дійсно так стається. Фінал книжки дуже позитивний і радісний, вселяє віру в диво.

Книга "Моє серце б'ється і сміється" - це друга книга про Даню і її щасливе життя. Перша книга так і називається "Моє щасливе життя" і її треба обов'язково читати першою. Почавши читати другу книгу, я ще в більшому захваті. І діти теж. Події описані просто, коротко, але так глибоко. Автор не просто переказує події, а глибоко передає емоції, переживання. Якщо подивитись дорослими очима, то вряд чи ми би сказали, що у Дані таке вже щасливе життя. Але Даня старається думати про хороше, по дитячому не помічати поганого. І так її ображають в школі, вона дуже сумує за своєю подругою, яка переїхала жити в інше місто, в Дані немає мами. При цьому Даня не описана якоюсь надмірно правильною. Ні, вона теж має емоції, вона гнівається коли її ображають, вона плаче, коли їй дуже сумно. Але вона вміє думати про хороше, вміє забути одразу все погане, коли поряд є найкраща подруга. Я вважаю ця книга дуже корисна для дітей. Вони можуть на деякі речі подивитись по іншому. Що життя не завжди солодке, але наше відношення робить його щасливим або ні. Треба вчитись жити в позитивному руслі, не тримати довго образи, пробачати і вміти дружити. Ми можемо втрачати близьких людей, але не втрачати надію.

Друга книгу про щасливе життя дівчинки Дані (Даніели) ми придбали одночасно із першою частиною. І це було правильним рішенням)) Адже розповіді Рус Лаґеркранц неймовірно захоплюють, і ти ковтаєш і 1, і 2 книги, незчувшись і коли! У другій частині Даня все ще не втрачає оптимізму і вірить в те, що її найкраща подруга повернеться назад в її школу і її місто. Тому не дозволяє нікому сідати з нею за парту, на "стілець Елли Фріди". Даня згадує її подорож у гості до Елли Фріди у Норчепінґ, як весело вони гралися на дереві у мавпочок і як відчайдушно ховалися на цьому ж дереві під час зливи від батьків, коли тато Дані приїхав її забирати додому..Даня весь час перечитує листа, якого написала їй подруга! :) Та час йде, поруч багато однокласників, з якими б теж можна було спілкуватися. І Даня пробує спілкуватися. На жаль, в школі бувають різні ситуації, хтось із кимось товаришує, хтось ні, хто комусь подобається, хтось ні і тд. Зокрема, діти можуть заздрити і робити підлості з-підтишка.. Авторка підняла і описала дуже важливу тему буллінгу. Адже у школах, на жаль, вона часто зустрічається. Ось і тут, коли однокласниці Віка і Міка не отримують бажаної уваги від однокласника Пуфика, а він "має необережність" пригостити Даню жуйками, вони починають злитися і заздрити Дані. Даня відчуває ці їхні емоції, але вчителька ні. І "вихід" своїм злості і ревнощам дівчатка дають у неправильний спосіб - вони щипають Даню. Боляче. І з обох боків. Це і біль, і зрада, і відчай. І діти не вміють правильно реагувати на подібні речі. У школах останні пару років тема булінгу піднімається, дітей інформують про їхні права, про вили буллінгу і тд. Та не всі вчасно мають інформацію. Тому батькам слід самим проводити розмови зі своїми дітьми щодо правильного розуміння ситуацій буллінгу: і між учнями, і між учнями-вчителями. Діти мають розуміти, як не можна поводитися із однокласниками і чому не можна бити фізично чи словом, кому тягати за волосся "жартома" чи наполегливо нав'язувати свою думку/дружбу однокласникам неприпустимо. Діти мають знати всю інформацію, щоб не стати жертвами буллінгу чи й самим випадково не розпочати цькувати когось із однокласників. Тема непроста, діти і ситуації всі різні. Але шкодити не можна нікому. І терпіти не потрібно нікому, потрібно все розповідати батькам. І батькам не потрібно терпіти, адже ми маємо захищати своїх дітей, і робити це правильно і своєчасно. Даня теж зробила правильно, що розповіла тату. Але ж не одразу. Тато, а потім і вчителька, вжили потрібних заходів і ситуація завершилася правильно. Та тут з'являється ще одна важлива тема, яку порушує Рус Лаґеркранц. Це тема дитячої довіри батькам. І реакція батьків на будь-яку інформацію, яку вони чують про своїх дітей. Отже, не потрібно робити так, як зробив тато Дані, не гарячкуйте, не кричіть і не сваріть дитину за щось "почуте", не розібравшись у ситуації, не спитавши свою дитину і не почувши її версію подій. Тато, врешті, одумався, охолов і обрав правильний шлях повернення довіри дитини. Тому все і вийшло на гаразд. До речі, правило не гарячкувати із висновками підходить і батькам, і вчителям. Та лише мудрі вчителі їм користуються. У дитини у стресовій ситуації не завжди є адекватне усвідомлення того, що сталося. Був конфлікт, щось сталося, щось виглядає, буває, не так, яким є насправді..Дитина боїться реакції батьків/вчителів, боїться помсти однокласників та і просто у стані стресу губиться у своїх почуттях і..тікає від них. Додому під ковдру чи й ще далі(( Тому з дітьми потрібно говорити про таке. Діти мають знати, що батькам можна розповісти про все, і що їх почують, і захистять. Наразі мова йде про перші класи, та незабаром і підлітковий вік, і будування "місточку розуміння і довіри дитини" залежить лише від нас. Та не хвилюйтеся, всі ці важливі проблеми я бачу і аналізую, як мама. Книжка не містить, звісно, таких змістовних аналізів, там це подається тезово. Ми можемо і попереживати за Даню, і, звісно, і порадіти, бо теж є за що)) І Данине щасливе серденько знову б'ється і сміється!! Особливо тому, що у кінці книги Елла Фріда хитрощами змусила тата привезти її до Дані і вони трішки часу змогли провести разом :) Ілюстрації талановитої Еви Еріксон, як і перше, влучні, доречні і просто чорно-біло неймовірні і чудові! Мова перекладу чиста і легка, дякуючи пані Галині Кирпі! Це дуже важливо дітям, особливо початкової школи, читати якісні переклади на українську мову. Звісно книгу я дуже рекомендую до читання всім!