"Щось скручується в душі і жбурляє назад, у внутрішній втрачений час, якого ніколи не віднайти" . 2054. Місто Боуган. Зухвале. Безумне. Нещадне до планів. Відкриті прояви слабкощів у Боугані нерідко звістують смерть. У Боугані варто раз заробити репутацію - й далі репутація працює на тебе. Але найточніше його описує одне речення: "Когось підрізали, когось зґвалтувати, когось затоптали". У цьому місті - піщані пайки, північняки, Стиляги. У цьому місті - Північні Висотки, Димопіль, Велика Пустка, Бовіста, Манівці, вулиця де Валери... У цьому місті - конкуренція, кохання, кровна помста, погроми, святкування, зради, змови, союзи, інтриги і туга за втраченим часом... Дивний стиль, дивний склад, який не відкидає. Проте не дається читати швидко. Повільно і вдумливо. Читала я дуууже довго, потім ще збиралась з думками, щоб написати відгук. Його порівнюють з "Уліссом" Дж. Джойса. Я читала "Улісса" і можу сказати, що у Боугані все таки є зміст і логіка. Хоча роман специфічний і не всім зайде.

Анотація натякає, що на тебе чекатиме купа бандитської різанини на рештках постапокаліптичного світу; що весь конфлікт зведено до війни банд; що розв’язкою буде відповідь на питання, хто переміг і отримав владу над містом Боуган. Анотація вводить в оману. Втім, чи купили б ви книгу, якби вам сказали, що це історія не про дії, а про настрої? Що головне не що відбувається – а що відчувають герої і свідки. Навіть не так: які події розгортаються, поки герої і свідки щось відчувають. Часом здається, що сюжет витікає з настроїв, а не настрої з сюжету. Хоча оповідь не провисає, майже немає порожньої експозиції, щоб читач наздогнав оповідь. Вам розкажуть, що відчував мафіозі, коли наблизилася війна банд – і так ви зрозумієте, що наблизилась війна банд. Вам розкажуть, як пройшов ранок інформатора, коли розпочалася війна банд – і так ви зрозумієте, що розпочалася війна банд. Ви гадатимете, що перемога якоїсь з банд буде кульмінацією – але насправді вона нічого не значитиме, тому що у місті Боуган головне не події, а настрої. А настрої не зазнають змін через те, що один клан вирізав інший. Це меланхолія, це ностальгія за «втраченим часом» – це нуар. Усі персонажі наче різні, але їх настрої вкрай схожі – тому що вони всі мешканці одного міста. І в решті решт починає здаватися, що головним героєм цього твору є сам Боуган: це він відчуває меланхолію, він відчуває ностальгію, а герої є лише його обличчями для вияву цих відчуттів. Вияв відчуттів… Це дійсно той випадок, коли твір відчуваєш. Коли читаєш – і сам потроху занурюєшся до нуарного стану пізньої осені (чи то так співпало, що я читала книгу в листопаді, втім, співпало ідеально). Емоції передаються, а не називаються. Демонструються, а не констатуються. Проживаються, а не лишаються мертвими хаотично розкиданими текстом термінами. І перебуваючи в цьому нуарному настрої ти вже не зважаєш, що від постапокаліпсису в цій книзі лише незвичний одяг деяких героїв, відсутність вогнепальної зброї та двигуна внутрішнього згорання. Та й не розказано, що то за апокаліпсис такий був. Описана історія наче як могла статися і в 1930-х, і в 1960-х, і взагалі будь-коли. Тому що головне – це настрої. А вони в місті Боуган вічні. Гадаю, я ніколи б не відчула таке шалене захоплення, якби не шедевральна робота перекладачки. Вона адаптувала для українського читача все: топографічні назви, прізвиська, жаргони, акценти, приказки, лайку. Текст «живий», він відчувається на рівні емоцій, він втікає до свідомості і тягне за собою той всюдисущій нуарний настрій. Часом я думала, що, візьми читати твір в оригіналі, то третину не зрозуміла б взагалі. А так гортаєш книгу, сторінку за сторінкою, і визнаєш: це не роман, це естетичний екстаз.

В этой книге сошлось все: моя давняя любовь к Ирландии, один из самых читаемых мною жанров литературы фантастика и извечный мотив, который правил миром прошлого, правит миром настоящим и к сожалению, будет править миром будущим — это война за территорию. События в романе происходят примерно через сорок лет от нашего времени. Город Боуган, что на западном побережье Ирландии, некогда был процветающим и богатым, теперь же превратился в жуткое болото, от которого смердит разрухой и нищетой. Конечно же, как и в любом другом городе, там есть богатые районы. Но эта история не про них, она о тех местах, где кипит настоящая жизнь, или вернее сказать борьба за выживание. Это место, где обитают пороки всех сортов и видов. Это трущобы в чьих закоулках опасно ходить. Это территория, которой на протяжении многих лет управляет Логан Гартнетт и он не собирается ее никому уступать. Но вместе с океанским ветром приходит новость, что старый враг вернулся. Уже только это заставляет Логана нервничать, но вместе с этим он замечает, что его окружение плетет заговоры, а вторая половина вообще хочет, чтобы он начал другую жизнь. Это история просто великолепна и она очень кинематографичная. Как описало ее одно из изданий, это смесь кельтского мифа, карибских мотивов, фаду, графического романа и всего наследия ирландской литературы. В итоге у автора получилось написать нечто новое в жанре постапокалиптического романа. Книга читается быстро, легко и заставляет с увлечением наблюдать за развитием происходящих событий.