Цей твір є у програмі для одинадцятого класу з української літератури. Скажу чесно, цей твір мене зацікавив чи не найбільше, бо чула дуже позитивні відгуки на нього. Взагалі, якщо ознайомитися з відгуками, то багато і позитивних і негативних. Мене "Місто" Валер'яна Підмогильного трохи розчарувало. Я очікувала не зовсім такого. Трохи про сюжет. Степан Радченко приїжджає до міста, щоб вивчитися в університеті. Головний герой - взагалі дивний хлопець. Спочатку він вороже налаштований до міста, возвеличує село, але проходить зовсім мало часу і він уже відчуває себе вищим від селян і прагне підкорити місто. Хлопець береться за письменництво, то покидає, тот знову продовжує цю справу. Степан Радченко зовсім не викликав у мене симпатії - він непостійний, безвідповідальний. Не думає про наслідки своїх вчинків. Його думки і бажання змінюються з блискавичною швидкістю. То він хоче вивчитися, то покидає університет, то вважає письменництво високою справою, то ненавидить його, то бажає одружитися, то хоче лишитися вільним. Порадувало те, що українська класична література нагадує європейські твори і відходить від традиційної теми бідного села. Читати на тему пригод героя в місті набагато цікавіше. Загалом, раджу ознайомитися, а якщо ви одинадцятикласник, якого обов'язково чекає зустріч з цією книжкою, то не очікуйте від неї занадто багато.

Шкода, що досі ніхто не здогадався (або принаймні мені такий експеримент невідомий) видати під однією обкладинкою "Повію" Панаса Мирного і "Місто" Валер'яна Підмогильного. Я би з охотою придбав таке видання, бо обидва романи належать до моїх улюблених в українській класиці, але річ не тільки у тому. Про наслідування Підмогильним французьких метрів (не лише Мопассана, а й Бальзака) написано так багато, що ці міркування стали вже загальником, банальним шаблоном. Чомусь значно менше звертають увагу на його заочну полеміку з Мирним із позиції конфлікту поколінь, хоча мені певний паралелізм і водночас протилежність творів одразу впали в око. Як "Повія", так і "Місто" оповідають про спробу головного героя/героїні вирватися з патріархального села в світ широкий, хоча їхні стартові умови і головне результати дуже різні. Христя ще змушена діяти у вкрай традиційному суспільстві, вона опинилася поза селом значною мірою через випадкові обставини, хоча прагнення дівчини пізнати іншого життя відчувалося ще в батьківській хаті. Чоловіки, на яких вона покладалася, зраджують Христю, тому позбавлена підтримки, неспроможна здобути своє місце під сонцем, героїня гине. Місто знищило стороннього прибульця. Натомість Степан Радченко - цілковито протилежний персонаж з погляду моделі поведінки та можливостей. По-перше, це не затуркана дівчина, котра сподівається прихистку від інших, а самовпевнений молодий чоловік. Зраджують і використовують не його - Радченко сам за допомогою жінок зміцнює власне становище. Але, головне, на дворі вже інший час - пора революційної турбулентності, коли, висловлюючись сучасною мовою, з'являються суспільні ліфти. Степан ними чудово користається і стрімко здіймається нагору. Місто не знищує вихідця з села, а скоряється перед ним. Радченко немовби зухвало та із революційним запалом промовляє до попередників, до покоління Христі: ви не змогли, а ми тепер зможемо! Вірний собі, не стану переказувати сюжет, тим паче його вже блискуче відкоментував Юрій Шевельов в есеї "Людина і люди", то куди мені до генія? Наполегливо усім рекомендую і не дуже маю що додати. Хочу лиш зробити одне зауваження. Знаю, не всі читачі схвально ставляться до "Міста" - багатьом аж надто огидний головний герой, от навіть у рецензіях на Yakaboo це відчутно. Звісно, кожен має повне право на суб'єктивні враження та індивідуальне сприйняття, але я би звернув увагу на важливий нюанс. Передчасна і трагічна смерть Підмогильного нині перешкоджає нам вповні зрозуміти його широкий творчий задум, авторське ставлення до героя. Особисто мене не полишає відчуття, що Степан Радченко задумувався як наскрізний персонаж кількох творів. Фінал "Міста" вельми подібний на останню сцену з Еженом де Растіньяком у "Батькові Горіо". Але ж Ежен - наскрізний персонаж: Бальзак у різних творах змальовує його піднесення і деградацію. Тому хто зна, якби Підмогильний прожив довше, можливо, ми би ще не раз стрілися зі Степаном Радченком, стали свідками його дальшого зростання чи краху? Не забуваймо, свою першу збірочку Підмогильний назвав "Твори. Том 1". Він мав надзвичайно далекосяжні плани і невимовно жаль, що їм не судилося здійснитися.

Здається, Валер'ян Підмогильний мав машину часу і зміг заглянути в майбутнє, а точніше - в сьогодення. Степан Радченко, головний герой роману "Місто", їде до Києва і мріє вступити до університету. Чи не нагадує це вам сучасних абітурієнтів, які мріють скласти ЗНО на 200 і вступити до престижного ВУЗу. Отож, спочатку, здається, все йде за планом: хлопцю вдається скласти іспити на відмінно, ба більше, він навіть претендує на стипендію. Але кохання стає Степану на заваді і починає крутити йому голову. Чи то під його впливом, чи то радше від заздрощів, хлопець вирішує стати письменником. І знаєте, все ніби вдавалося, перше оповідання хоч і з труднощами, але все одно потрапило на сторінки журналу. Та з цього моменту в голові Степана осіла якась відлюдькуватість, мінливість і зверхність. Чи стануть ці риси характеру на дорозі хлопця до слави? Чи не змінить Степан своїх планів та намірів? Досить непоганий роман, але, як то кажуть, на любителя. Є в ньому щось таке, що приваблює, а щось навпаки - відштовхує..