Почну з того, що я не борю за те, що книжки для дітей повинні бути про все добре з яскравими барвистими метеликами та все таке. Але ця книжка абсурдно жорстока, і я не за смерть головної героїні, і не про жахливу родину головного героя. Окрім того, що книга дуже релігійна, вона не намагається чогось навчити. Прочитавши це у свідомому віці я помітив безліч ред флегів: бодішеймінг(всі негативні персонажі мають зайву вагу і всіх називають "жирна корова"), всі люди з села бідні та дурні й т.п Головний герой у кінці просто дратує своєю поведінкою, він б'є молодшу сестру за так, думає про те, що після смерті подруги в нього зникла конкурентка, а потім на останній сторінці стає добрим і гарним нормально не вибачившись. Якщо ви хочете придбати цю книгу своїй дитині, краще не треба. Фільм зміг переписати головних героїв та інших персонажів так, щоб їм можна було співчувати. Це саме той виняток, коли фільм краще за оригінал

Міст у Терабітію - сумна добра історія. Хлопчик Джесс не має друзів, з батьками теж не дуже довірливі стосунки. Він тренується все літо, щоб перемогти у забігу між школярами. Аж тут з'являється новенька, дівчина, що легко його випереджує. Леслі виявляється його сусідкою. Так між ними починається справжня дружба. Дівчинка відкриває Джессу дивовижний світ Терабітії. В анотації ніде не написано, що тут є тема смерті. Це єдине моє зауваження щодо цієї чудової книги, бо це б стало цілковитою несподіванкою для доньки, з якою разом читали книгу, якби нам не проспойлерили в іншій книзі, де головна героїня читала саме "Міст у Терабітію". Тож донька була відносно готова читати про це. Думаю ця книга допоможе навчитися приймати втрату близької людини. Після прочитання дивилися екранізацію. Це гарний спосіб заохотити до читання - "спочатку книга, потім фільм". Екранізація не менш чудова, ніж книга. Ось тут донька вже плакала навзрид. А які у фільмі чудові вигадані жителі Терабітії, справжній фентезійний світ. ‌Попри тему смерті це дуже хороша і добра історія.

Щемлива історія про дружбу дітей, які самотужки підкорювали цей світ, виживали в ньому і намагалися бути кимось, в першу чергу для самих себе. В книзі піднімаються різні теми, які є важливими для дітей шкільного віку – успішність, самовизначення, булінг, родина, мрії, смерть. Дружба між Джесом і Леслі виникає не просто так. Їх багато що поєднує. В першу чергу відсутність достатньої уваги з боку їхніх батьків. Ці діти, зовсім юні і вразливі, намагаються знайти місце для себе і створюють уявну країну Терабітію, в якій вони були головними. Саме тут вони могли бути самі собою, вирішувати щось для себе. Для мене, особисто, ця книга стала історією про життєву силу маленької дівчинки. Саме Леслі своєю життєвою енергією в хорошому сенсі підсилювала все навколо, до всіх могла прокласти місток для порозуміння. Маленька людина вміла помітити те головне і важливе для іншої людини, чого, на жаль, не здатні були чи навмисне не хотіли зрозуміти дорослі, навіть власні батьки. У Джеса це було десь так – ну, як можна чогось бажати для себе, щось думати про своє, коли батьки важко працюють і у тебе багато сестер, а хлопець мріяв про малювання. А у Леслі було трошки інакше – ти ж забезпечена всім, про що може тільки мріяти дівчинка твого віку, але їй завжди бракувало уваги батьків, таких богемних, творчих. Кульмінацією цієї історії є трагічна загибель головної героїні. Потрібно сказати, що тема смерті в дитячій книзі розкрита дуже зворушливо. Всі схаменулися, але так запізно. А Леслі, навіть після смерті продовжувала творити свої життєдайні дива – змусила своїх батьків турбуватися про собаку, батьків Джеса стати до нього більш уважними і не так суворо з ним поводитися. Сам Джес вирішив спорудити міст через річку до країни Терабітії.