Надійка Гербіш - прекрасна авторка. Кожна її слово - завжди йде від серця та щемко відлунюється у власній душі. Чи задумуємося ми, як живеться біженцях у чужій країні? Як відчуваються їм під пильними поглядами, інколи недружелюбно налаштованих людей? Мар'ям - маленька дівчинка, що сприймає світ і всі події навколо неї - по-дитячому. Раніше у неї була велика любляча родина, власний затишний дім, іграшки і друзі. Але тепер вона її світ став геть інакшим. У досить короткому оповіданні піднято багато проблеми людей, що змушені тікати від війни на чужі землі - втрата близьких і розлуки, втрата роботи за покликанням і домівки, а ще боротьба зі стереотипами щодо біженців, намагання бути і далі відкритому світу. І незважаючи на все - надія тільки на хороше.

Як це бути вирваним з рідної землі, міста, улюбленого дому, де вкладена душа в кожний його куточок. Як це опинитись в чужій країні, де не знаєш нікого, а нове середовище ставиться до тебе лише через призму своїх стереотипів про твій народ. Як це бачити в новинах, що твоє місто зруйноване війною, а твоїх близьких більше немає в живих і ти ніколи їх не побачиш. Як це, коли твоїх дітей називають терористами нізащо. Як це зберегти свою ідентичність, традиції, не дивлячись на обставини в яких опинились. Дім, рідний край назавжди залишаються в серці пам'яті, не залежно від того, як далеко опинились від нього. Війна руйнує, ранить не лише тіла, але й душі і як важливо відкрити своє серце на людей, які постраждали від війни, які змушені починати своє життя спочатку. Скільки відваги та зусиль їм потрібно для того, щоб почати все з початку. Здавалося б, дитяча книжка, та як сильно вона промовляє до дорослих. Надійці Гербіш вдалось глибоко доторкнутись до теми біженців через історію маленької Мар'ям. Варто виділити теж ілюстрації, які дуже гарно вплітаються в історію. Рекомендую для прочитання

Я ніколи раніше не задумувалась над тим, що біженцям може погано та важко житися у новій - чужій країні. Я все думала, що раз вони втекли з рідної землі, то на землю нову та кращу і щасливішу. Проте це не завжди так. А якщо бути відвертим, то майже ніколи не щасливіше біженцям у новій країні. Чому? Тому, що вони покинули своє звичне, хороше та рідне життя. І приїхали у геть чужу країну, до чужих людей і геть далекі до серця традиції та культуру. Власне так трапилося із сім"єю головної героїні, про яку так щемко розповідає авторка - Надійка Гербіш. Покидаючи рідну домівку через війну, попереду один страх. Страх про те, як воно буде в новій країні, на чужій та далекій від дому землі. Про те, що тут, вдома, розкішний будинок, є все необхідне для щасливого життя. Проте увірвалась війна, яка все зруйнувала. Все - все, таке близьке серцю. Авторка - Надійка, вчилась у Лодзькому університеті на факультеті зв"язаному з ситуацією біженців у світі. І в мене навіть виникла така думка, що сюжет до цієї книги та й саму ідею, Надійці Гербіш вдалося реалізувати саме через навчання в Польщі. Так вона глибоко прониклася біженцями та їхніми почуттями. У книзі описано з душею абсолютно все. Дуже щемко! Раджу, звичайно раджу прочитати не лише дітям, але і дорослим. Ця історія багато чому вчить.