"Малі великі справи" - це історія єдиної медсестри-афроамериканки пологового відділення. Це історія жінки, яка не зважаючи на свій колір шкіри, змогла оплачувати житло в "білому", благополучному районі. Це історія вдови-одиначки, яка дала своєму сину гарну освіту і виховання. Це історія про жінку, яка намагалася "сховати" чорний колір своєї шкіри і крок за кроком виборювала місце у світі білих для себе та своєї дитини. Їй це вдавалося, доки одного дня не трапилася трагедія. На її зміні помирає дитина батьків-расистів... З цього моменту все життя іде шкереберть: відсторонення від роботи, проблеми з житлом, з сином, з фінансами, плюс до всього ще й громадський захисник, який представляє її інтереси в суді - біла жінка. Читаючи цю книгу, я, мабуть, вперше задумалася до кого б швидше звернулася за допомогою, якби побачила білу і чорну жінку, біля кого б сіла в маршрутці, кого б з них першою запідозрила у крадіжці? Чи обрала б дитині темношкіру ляльку? Чи купила б книгу з зображенням людей іншої раси? Можна скільки завгодно відповідати, що це не важливо, але чи буде це правдою? Ситуація в Америці та й усьому світі стрімко змінюється, люди легко мігрують і вже мало кого здивуєш міжнаціональними чи міжрасовими школами, громадськими закладами, шлюбами, але все-одно ще є куди прагнути. Здавалось би, усі люди рівні, але дехто таки рівніший...

Роман "Великі маленькі справи" Джоді Піколт від "КМ-букс" став для мене справжньою знахідкою і відкриттям. Я очікувала, що це буде хороша сучасна проза, але що вона зачепить мене "за живе" аж настільки, - я не сподівалася. Ніколи не читала нічого з творчості цієї авторки, але читала безліч позитивних відгуків. Тому коли побачила український переклад та ще й такому чудовому оформленні - довго не вагалася. І дуже рада, що прочитала цю книгу і знайшла собі ще одну улюблену письменницю (це я авансом стверджую). Коли родина расистів забороняє темношкірій підходити до їхньої новонародженої і хворої дитини, а з дитиною відбувається щось не те, до того ж єдиною, хто є поблизу в цей момент, є та сама темношкіра медсестра. Як би ви вчинили на її місці? Переступили через заборону батьків і надали необхідну допомогу чи стояли б і споглядали, порушивши клятву Гіпократа? Складний вибір, неоднозначна ситуація. Дуже багато про що ця книга змушує замислитися. В її основі - проблема расизм - неприйняття, ненависті, дискримінації людей за кольором шкіри. Расизм - це те, чого ми набуваємо в процесі життя в суспільстві. І, на превеликий жаль, навіть ті, хто не вважають себе упередженими, все одно можуть проявляти расизм на певному рівні, навіть неусвідомлено. Саме на такі роздуми мене наштовхнуло прочитання цієї книги.

Назва роману «Малі великі справи» – це посилання на цитату, часто приписувану Мартіну Лютеру Кінгу: «Якщо я не можу робити великі справи, я можу велично робити малі справи». Книга Джоді Піколт виносить на поверхню питання нетерпимості людей. На расовій відмінності виринають масові протистояння. Двадцятирічний стаж медсестри Рут Джефферсон на додачу до гарної освіти не має значення для подружньої пари, у якої тільки-но народилося немовля, та які дуже піклуються про захист «білої» крові, тому сімейна пара відмовляється від послуг афро-американки Рут під час огляду тієї їхньої дитини. Через деякий час їхній малюк Девіс вмирає, не зважаючи на допомогу лікарів. Під час початку проблем, які виникають у немовляти, та які спричинили його подальшу смерть, він був тільки під наглядом відстороненої медсестри Рут. Далі буде судовий процес, в якому будуть висунуті звинувачення до Рут. По іронії долі захищатиме Рут біла американка, а висуватиме звинувачення прокурор афро-американка. Звісно цей роман викличе критику, причому з обох сторін. Але мета Джоді Піколт – це привернення уваги до цієї теми. Перегляд всього того, що називається «расизм». Причому не той расизм, який голосно кричить про себе навколишнім, а той, що сидить у людині, котра не вважає себе расистом.