Інколи здається, що художня література - просто розвага, яку читаєш щоб заповнити чимось вільний час. Але через літературу такого типу засвоюєш значно більше життєвої мудрості, вже не кажучи про кругозір та багату уяву. Що стосується цієї першої частини «Маленьких жінок», дивовижно, як настільки проста і життєва історія може містити в собі стільки добра, любові, та віри. Оповідь хронологічна, дівчатам від 11 до 16 років, найцікавіше в їх житті буде відбуватись значно пізніше. Але саме цей період життя буде для них визначальним. Саме зараз вони роблять перші кроки на шляху до самоусвідомлення. Кожна з сестер має власні амбіції, таланти і бажання, але найцінніше і найпріоритетніше в їхньому житті - сім‘я. Це їх найбільше багатство. Авторка чітко дає зрозуміти, бідність - не вирок для розумних та шляхетних людей, а чинник, що змушує цінувати те, що маєш. Книга захоплює і надихає. Стає прикладом, пересторогою і путівником. Але найцікавіше - далі...

Інколи здається, що художня література - просто розвага, яку читаєш щоб заповнити чимось вільний час. Але через літературу такого типу засвоюєш значно більше життєвої мудрості, вже не кажучи про кругозір та багату уяву. Що стосується цієї першої частини «Маленьких жінок», дивовижно, як настільки проста і життєва історія може містити в собі стільки добра, любові, та віри. Оповідь хронологічна, дівчатам від 11 до 16 років, найцікавіше в їх житті буде відбуватись значно пізніше. Але саме цей період життя буде для них визначальним. Саме зараз вони роблять перші кроки на шляху до самоусвідомлення. Кожна з сестер має власні амбіції, таланти і бажання, але найцінніше і найпріоритетніше в їхньому житті - сім‘я. Це їх найбільше багатство. Авторка чітко дає зрозуміти, бідність - не вирок для розумних та шляхетних людей, а чинник, що змушує цінувати те, що маєш. Книга захоплює і надихає. Стає прикладом, пересторогою і путівником. Але найцікавіше - далі...

Тримаючи у руках невеличку книгу із потертою обкладинкою, на якій великими літерами значилася назва: «Маленькі жінки», на оригінальній мові, я замислилася: Чому саме творіння Луїзи Олкотт винесена на розгляд майже дорослими особами нашого університету? Ще в дитинстві я частенько навідувалася до міської бібліотеки, кожного разу чекаючи чогось новенького. Поки літня бібліотекарка у величезних окулярах не запропонувала мені цю невеличку (для мого віку) книгу. В той час я дотримувалася одного єдиного правила: прочитати весь особистий список дитячої літератури за літо. Читаючи книгу за книгою я поступово змінювала свій світогляд, переймала характер та поведінку головних героїв… На жаль, із швидким читанням я не звертала уваги на дрібнички. Маленькі жінки виявилися доброю та милою історію чотирьох сестер. Мені запам’яталися їхні образи, історії, які траплялися із кожною дівчинкою, але все виявилося так швидкоплинно, що до кінця літа я не пам1ятала їхніх імен. От минуло моє дитинство. Я пізнала багато яскравих та тьмяних моментів, які змінювали ( та й змінюють ) моє життя. Чесно кажучи, мені не вистачало просто солодкої історії із юними леді, які вчиняли таке, що я б не спромоглася повторити у своєму сучасному існуванні. Книга, перечитанная изменившимся, повзрослевшим человеком — это уже совсем другая история. (Макс Фрай. Книга одиночеств) Насправді, я засвідчую правдивість цієї цитати. Адже для справжнього розуміння роману Луїзи Олкотт мені потрібно було підрости. Парадокс. Відносини із батьками – одна із актуальних тем нашого сьогоденного життя. Так із життям юних особистостей, сестер Марч: Дівчата боролися за любов батьків. Звичайно, дещо конкретизовано, але ситуації того часу, все більш часто повторюється із життями, навіть моїх одногрупниць. Сестиці Марч всіма своїми юними силами намагалися переконати своїх батьків у їхній спроможності відповідати за себе, заступитися за близьких. Вони всім своїм єством бажали довести та показати на що вони насправді спроможні. Кожна із дівчат: Мег, Джо, Бет Емі виявилися надзвичайно яскравими та індивідуальними персонажами. Ставлячи себе на місце конкретної дівчини, я із задоволенням приймала всю сутність персонажа. Тобто на деякий час – ставала героїнею роману. Тільки зараз я зрозуміла цінність написаної історії. Можливо, комусь із читачів прекрасної статі здасться, що книга вже не є віддзеркаленням нашої реальності, але я доведу. Чотири дівчинки, чотири сестри, чотири історії, які взаємодіють між собою, зливаючись в одну, повідують нам про значний етап – дорослішання. Дорослий – це не той, хто повнолітній; не той хто від змушення створив сім’ю. А той хто зумів зростити поступово у собі зрілу, дорослу особистість: Пізнав сутність дружби, зрозумів поступовість чистого кохання, навчився відповідати за свої помилки та захищати слабких, відчув – що він вагома частина світу, і тільки він може змінити будь-яку ситуацію на краще. Майже дорослі сестриці: розважлива і злегка пихата Мег, запальна й відважна Джо, добра і сором'язлива Бесс і талановита і трохи егоїстична Емі. Хоч і з різними проблемами та інтересами , все одно вони тримаються разом , допомагають. Найбільше із поміж дівчат мені сподобався образ – Джо. Вона немов шибеник в спідниці, з хлоп'ячими звичками , навіть своє ім'я « Джозефіна » скоротила , перетворивши на суто чоловіче Джо . Джо вперта, запальна, але і разом з тим чуйна , віддана друзям , і вчасно вміє розпізнавати свої помилки , і намагається виправляти власні негативні якості. Прикладом тому служить епізод з Емі. Через свою впертість Джо вчасно не пробачила свою сестру, і її помилка трохи не з'явилася трагедією для всієї родини. Допоміг Лорі. Але після цього Джо глибоко каялася, переживала від усього серця, розуміючи, що дурне впертість могло позбавити її найдорожчого- сестри . Нам подарували ще один шанс для розуміння історії чотирьох сестер. Шанс для осмислення важливих речей та прийняття важливого рішення: Чи насправді я дорослий?