"Учителі чудово навчать математики, точних наук, мистецтва й музики. Історію та національну ідентичність тобі доведеться викладати самій". Це книжка, яку ти, скоріше за все, прочитаєш швидко. Але при цьому ще неодноразово повертатимешся до неї. Що б ти порадила подрузі, якби вона запитала тебе, як виховати самодостатню та сильну жінку? Тут вміщено 15 порад, які, фактично, є феміністичним маніфестом. І вони стосуються не лише виховання, а й безпосередньо життя матері. Бо перший приклад правильної (чи хибної) моделі поведінки дитина бачить саме у родині. "Ніколи не вибачайся за те, що працюєш. Ти любиш те, що робиш, а любов до своєї роботи - неабиякий подарунок твоїй дитині". Не навішувати ярлики та не ділити людей за ґендерними ролями. Не сприймати шлюб як досягнення. Не намагатися подобатися всім. Бути відкритим до обговорення будь-яких тем, навіть складних та незручних. У цих істинах ховається велика глибина, бо це просто лише на словах. Виховати, не травмуючи. Допомогти знайти своє справжнє призначення, не обітнувши крила. Щиро раджу для прочитання, бо це корисний нон-фікшн для переосмислення свого життя, нав'язаних патернів та стереотипів, якими ми несвідомо мислимо. Окреме задоволення - закладинки з цитатами, які можна вкладати у інші книжки, чи позначати улюблені моменти у цій!

Я дещо упереджено ставлюся до феміністичної літератури, тому хоч ця книжка з’явилася у мене ще у 2018 році, узялася її читати лише зараз. І не без тіні недовіри, як на те пішло. Втім книжка дуже швидко розсіяла мої побоювання, і я зрозуміла, що авторка говорить у листах своїй подрузі, яка попросила поради, як виховати доньку феміністкою, досить розумні слова. Чиманда Нґозі Адічі зауважує, що треба навчити доньку розуміти, що вона важлива і важлива не "якщо" і не "за умови, що", а важлива завжди. Також звертає увагу на те, що доцільно поділити обов’язки виховання дитини із чоловіком, при цьому не називаючи діяльність чоловіка «допомогою», оскільки народження дитини було спільним рішенням, відтак і діяти однаковісінько мають обоє батьків. Також важливо не казати дівчинці, що вона щось повинна робити чи не робити лише через те, що вона дівчинка. Ці постулати дуже правильні і доречні. Правда, з деякими я все ж не погодилася. Наприклад, авторка стверджує, що от колись вона бачила в газеті, що механікиню назвали "леді-механіком", так-от, мовляв, навчи свою доньку, що «та жінка – механікиня, а не "леді-механік"». Чесно, я як філолог вважаю, що боротьба за права має вкладатися в рамки здорового глузду, тож не треба спотворювати слова, утворюючи фемінітиви, які важко вимовляються, на догоду незрозумілим амбіціям. Також незрозумілою видалася порада, що от, мовляв, «у нашій родині заведено, що коли ти дитина, то вітаєшся з усіма старшими, незалежно від того, ким вони є і яку роботу виконують». Думаю, що авторка нічого поганого не мала на увазі, але із цих слів випливає, що якщо ти не дитина, то вже не вітаєшся з усіма старшими, або вітаєшся залежно від того, ким вони є і яку роботу виконують». Узагалі це твердження дещо химерне, бо я, наприклад, у селі віталася завжди й з усіма. І коли катаюся на велосипеді сусідніми селами, і зі мною вітаються діти, то я знаю, що це ознака їхнього (і мого ж) виховання – вітання з усіма. Але от у місті я б дитину не вчила вітатися з усіма, на жаль, багато існує злочинців чи просто людей із відхиленнями, і привчаючи дітей вітатися з усіма, ми наштовхуємо їх на різноманітні ризики. Ну і найбільше розвеселила фраза: «Жінка, яка стверджує, що не є феміністкою, не применшує значущість фемінізму. У найгіршому разі вона нам показує масштаб проблеми: як далеко сягає вплив патріархату». Наприклад, я не вважаю себе феміністкою. Але аж ніяк не вважаю, що це через те, що на мене плитою впав патріархат і придавив так, що я не бачу реального стану речей. Як-то кажуть, полегше!