Книга Яцека Денеля "Ляля" була для мене пазлом, який важко скласти і шкода відкласти. А так як пазли складати я люблю і читати теж, тому старалася скласти картину. Дуже хотілося побачити всю картину. Читаючи "Лялю", часто переплутувала імена героїв, все хотіла скласти в голові послідовний ланцюжок подій, для цього перечитувала розділи. На середині читання здалася, розслабилася і почала спокійно читати історії, які розповідала бабуся своєму онукові. Історії починалися десь під Києвом, а закінчувалися поблизу Гданська. В них перепліталися любов, війна, смішні спогади про дитинство. Життя Лялі Бенецької насичене, не завжди радісне, але в будь яких ситуаціях жінка була виважена, мудра і сильна. Бабуся любила життя, цінувала його і вміла жити. Найбільше тішив міцний зв'язок між бабусею і онуком. Яцек не лише любив слухати, він із захопленням переповідав історії друзям. Коли бабуся захворіла і їй важко було дивитись за собою, хлопця це не злякало. Він проявив усю свою любов і теплоту, доглядаючи за старенькою.

"Ляля" польського письменника Яцека Денеля з тих книжок, від яких віє теплом. Це родинна історія, в центрі якої бабуся оповідача Гелена, або ж просто Ляля. Автор проводив дуже багато часу з бабусею, вона багато в чому допомогла йому стати тим, ким він став. Вони багато спілкувалися і цими розмовами вирішив з нами поділитися Яцек Денель. Часом ці історії доволі плутані, в них багато персонажів - сусідів, друзів родини, родичів. На самому початку було важкувато зорієнтуватися хто кому і ким доводиться і як звати того чи іншого персонажа. Я по кілька разів перечитувала деякі моменти, щоб зрозуміти. Але потім вирішила довіритися автору і дати йому зробити свою роботу. І все стало на свої місця. А там, де було не зовсім зрозуміло, ну що ж.. може так і було задумано. Тепла, відверта, щира книга про людину, яка цінувала життя і вміла жити. Наприкінці з дещо комічної вона перетворюється на тужливу історію згасання колись дуже активної і діяльної людини. Так, усе наче й відбувається поступово, але спостерігати за цим від того не менш сумно. Рекомендую. Я б віднесла цей роман до інтелектуальної прози, він справді добре написаний. Цікаво, що вийшов він у світ тоді, коли автору було років двадцять.

Коли збирається родина, розкладає на столі старі фотографії - обов'язково починаються улюблені життєві історії. Історії, які всі вже знають на пам'ять, але все одно слухають із задоволенням. Ці історії зринають, забуваються, несподівано зринають знову у розмові. Саме із таких дуже особистих сімейних історій і складається цей роман. Так, він фрагментарний, але в цьому випадку це прекрасно, бо якраз і передає ту атмосферу невимушених та неспішних родинних бесід. У книзі дуже яскраві образи, особливо неперевершена Ляля. Її енергія, запал, сила характеру просто вражають. Вона із тих людей, які своєю харизмою можуть вирішити будь-яку проблему. А проблем у її житті вистачало, бо ж в таку неспокійну епоху їй довелося жити. Навіть із війни у Лялі є багато кумедних спогадів. І з кожного спогаду можна взяти для себе добрий урок. Що й робить її онук. Ставлення онука до бабусі приємно дивує. Так терпляче, з таким розумінням і захопленням мало хто із молодих ставиться до людей похилого віку. Окрім сімейної історії, цікаво почитати і про історичний контекст, про ставлення одних націй до інших націй, про емоційний фон певних історичних подій, про який можна дізнатися лише ось так - зі спогадів, із перших вуст.