Уже всі певно зрозуміли, що ця книга являється унікальною у своєму жанрі. Це химерне переплетіння реальних історичних подій з елементами надприродного. І вам реально потрібно з нею познайомитися – такого ви ще точно не читали! Син президента Лінкольна помер у віці 11 років і його смерть завдала нереальних страждань його родині: батько протягом трьох місяців не виходив на роботу, а мати майже втратила здоровий глузд. Проте насправді це історія розповідає нам про застрягші душі у бардо, у проміжному стані між початком смерті та відділенням душі від тіла. Чому автор вирішив обрати саме таку тему для роману? Я знайшла цікавий факт: «Багато років тому, коли ми відвідали Вашингтон, округ Колумбія, двоюрідний брат моєї дружини вказав нам склеп на пагорбі і згадав, що в 1862 році, коли Авраам Лінкольн був президентом, його улюблений син Вільям помер і був тимчасово похований в цьому склепі, а вбитий горем Лінкольн, за повідомленнями газет того часу, кілька разів заходив в склеп, щоб доторкнутися до тіла хлопчика…. Цей образ був зі мною протягом наступних 20 років, але я дуже боявся втілити в життя те, що здавалося мені таким глибоким. Нарешті, в 2012 році, помітивши, що я не стаю молодшим, я подумав, що зовсім не хочу, щоб на моєму надгробку з'явився напис «Боячись створити страшний художній проект, він занадто довго чекав», я вирішив продумати свій задум поки як дослідницький проект, без будь-яких зобов'язань. Мій роман «Лінкольн в бардо» - результат цієї спроби.» У книзі присутні як реальні історичні згадки, так і вигаданий духовний світ. Спочатку читати було дуже важко, адже не могла зрозуміти головну ідею твору та встигати за думками автора. Але потім все стало на свої місця і я жодного разу не пошкодувала, що взялася читати цю книгу. Мені також сподобалося, що в описі Сондерса привиди, що мешкають в бардо, описані як «понівечені бажаннями, які вони не здійснили, поки були живі». Вони не знають, що вже померли, сприймаючи простір як свій «лікарняний двір», а свої труни як «лікарняні палати». Так захопилася цієї книгою та самим Лінкольном, що вже встигла переглянути фільм про цього видатного президента та перечитати всі статті про нього. Рекомендую прочитати цю книгу навіть через її незвичний стиль написання!

Книга, яка точно запам`ятається, бо має свій неповторний шарм. Вона про людей. Про живих і про мертвих. По сюжету, син Авраама Лінкольна помер. Його душа перейшла у бардо – химерний світ між живими та мертвими. Його заселяють привиди, які бояться потрапити у інший світ. Їм не відомо, що чекає далі. Пекло? Рай? Переродження? Душі відмовляються йти далі, вони чіпляються за світ живих. Читати про цих істот, що застрягли в бардо, було дивно. Вони химерні – і водночас як самі звичайні люди, зі своїми вадами. Вони прагнуть розповісти свої історії, довести свою правду. Віллі Лінкольн міг би стати одним з них, проте все іде не так. Через його батька, що прийшов до свого сина, щоб побачити його востаннє. Лінкольни стають тими, хто перевернув звичайний порядок на кладовищі і стануть легендою, що розповідатимуть новачкам. Автор обрав для розповіді незвичний формат. Щось середнє між п`єсою та діалогом. Спочатку це заважає, а потім затягує. Інколи це нагадує срач на фейсбуку, бо персонажі аж надто правдиві. Одних ненавидиш, а іншим співпереживаєш. І з часом приходить розуміння того, що всіма людьми керують страх смерті, страх невідомого та страх покарання, проте завжди перемагає надія та любов.

Уперше в житті я прочитала настільки незвичайну книгу - як за сюжетом, так і за структурою. В основу цього роману Джорджа Сондерса (до слова, лауреата Букерівської премії 2017 року) покладено реальний факт з життя президента США Авраама Лінкольна. Він настільки важко переживав смерть улюбленого сина, що тривалий час після похорону продовжував ходити до родинного склепу й розмовляти зі своїм хлопчиком. Проте в книзі йдеться не стільки про президента, скільки про його сина. Віллі Лінкольн помирає внаслідок тяжкої хвороби і потрапляє до своєрідного чистилища. Бардо - це проміжний стан між життям і смертю, наповнений душами, які відмовляються усвідомлювати завершення свого земного шляху. Щодо структури, то це "клаптиковий", який складається з уривків реальних і вигаданих історичних джерел, а також окремих фрагментів історій померлих душ. Мабуть, намагання порахувати кількість персонажів буде марною справою, бо голосів, які лунають у романі, надзвичайно багато. Зрештою саме завдяки цьому прийому не виходить відкласти книгу до того часу, поки не буде перегорнуто останню сторінку. "Лінкольн у бардо" - беззаперечно одна з найкращих книг, прочитаних мною цього року.