Книга достатньо складна і доволі специфічна. Одразу варто відзначити красу тексту (окремого компліменту заслуговує переклад). Чорно-біла пруська земля, що так вражає головного героя, засніжені поля і ліси, наповнені дичиною описані так, що майже чуєш рипіння снігу чи хрускіт випадково зламаної чоботом гілки... Перша третина прочиталася легко, на одному подиху, а далі було схоже на копітку працю. Не тому що нецікаво, просто сенси множаться і вивищуються, наче багатоповерхова будівля, наче тягнеш на собі ту будівлю, як равлик - свою мушлю. Але кінець - неймовірний і виправдовує усе, що було до того, усі ті моменти, які здавалися майже зайвими, наповненими непотрібними подробицями, занадто повільними. Розумієш, усе це було необхідною підготовкою, навчанням, після якого, якщо воно вдале, вже не потрібні постійні авторські пояснення і розшифрування усіх тих знаків і символів, якими наповнено книгу і життя головного персонажа. І пояснень цих, здається, насправді стало менше, наче в останньому розділі автор залишив читача самотнім спостерігачем за своїм персонажем, самотнім, але озброєним, і від цього розшифровані знаки, розшифровані вже самотужки і без зусиль, поставали з потрійною силою, вражали, зачаровували, лякали, викликали сироти на шкірі... Авель Тифож, як сказано в анотації, переконаний, що усе його життя наповнене знаками, які він має розшифрувати, аби отримати змогу втілити власне призначення. Цю науку, бачити і розуміти знаки, він перейняв ще в дитинстві, від загадкового хлопця з яким разом навчався в закритій школі. Віра в знаки і у винятковість власної долі дозоляє Тифожеві спокійно приймати виклики долі - загрозу ув'язнення, військову службу, полон... Але Тифож не просто пливе за течією. Розгадуючи знаки, він відшукує напрямок, у якому має рухатися і у важливі моменти приймає рішення, які наближають його до реалізації його призначення. Окрім міфу про Люджера, важливою складовою є також легенда про святого Христофора. Як і Христофор, Тифож відзначається великою силою, майже страхітливою зовнішністю. Як і Христофор, він шукає і змінює господарів, яким служить, щоразу прагнучи до більш могутнього, але, зрештою, скоряється дитині...