Книга Країна припливів

Обрати книгу онлайн, відшукати її в книгарні, придбати, розглянути обкладинку у транспорті, їдучи додому, виділити місце на полиці, серед інших книжок, розфасувати її на порції, аби вистачило на довше, щоб вберегти себе від літературного передозування. І справді, виглядає як добуток дози наркоманом – здзвонитись з баригою, забрати згорток на ничці, залишивши там стосик, розфасувати на порції, вжити все одразу, шкодувати, що більше не лишилось, ламатись. З книгою «Країна Припливів», американського письменника Мітча Калліна, у мене все відбулося саме так.

З Мітчем Калліном моє читацьке знайомство трапилось саме з книги «Країна припливів».

Далі я поліз в мережу і прочитав анотацію до екранізації книжки режисера Террі Гілліама. Історія, яка здалась мені просоченою сюрреалістичними настроями романів («бротіганів») Річарда Бротігана, одразу закохала мене в себе, я шукав саме такий «бітницький» стиль, ще з часів прочитання «В кавуновому цукрі», і, нарешті, знайшов.

Безсумнівно Калліна я буду читати далі, з запланованого – «Бджоли містера Голмса», думаю, цікаво дізнатись, чим займався знаменитий детектив на пенсії.

Чомусь всі відгуки на цю книгу про одне й те саме, як одинадцятилітня Желіза-Роуз вміє вправно готувати дозу для своїх батьків-наркоманів. Від цього може скластись неправильне перше враження про сюжет історії, де знанням маленької дівчинки стосовно героїнової рецептури виділено аж абзац. «Країна припливів» про глибше, далекодонніше.

Пам’ятаєте, як в дитинстві ми гралися самі з собою і, більш того, нам було цікаво, бо компанію складала дитяча фантазія, яка своєю могутністю оживляла іграшки. Звичайна палиця могла запросто бути космічним бластером, а солдатики з ляльками спілкувались між собою нашими дитячими голосами.

Для Желізи-Роуз її дитяча уява являється всім. Вона приречена розмовляти з головами своїх ляльок, бо їх оживити простіше, ніж батька, у вічному героїновому тріпі, або матір, яка навіки перетворилась в «болотяну людину», і з тих пір Желіза боїться її ще більше. Дівчинка настільки довго знаходиться сама з собою, що її дитяча уява починає просочуватись у реальний світ, деформуючи та підміняючи прості речі, яким варто було б залишатись невидозміненими.

Іноді страхи дівчинки абсурдні і, частіше за все, вона не справляється з ними, навіть не тікає, бо немає куди, вона лише тимчасово переховується від них. В свої одинадцять Желіза не готова сприймати світ реальним, її веселі безтурботні ігри, мандрівки околицями «торохкала» – тупотіння на місці. Найбільша трагедія в тому, що ця дівчинка може лишитись дитиною з кубиками решту свого життя.

Обожнюю український переклад, в тексті можна віднайти багато цікавих словечок, гарних і влучних, дотепних та кумедних. Рельєфність обкладинки, товщина паперу, абсолютно не зайві ілюстрації, кольори та шрифт – деталі книги, які доводять, що «Вавилонська бібліотека» – якісне видавництво.

«Країна припливів» – це скарб, вміщений у 150х205 мм паперу. Рекомендую читати книгу десь на лаві, у затишному сквері, бо головна героїня постійно вештається серед дерев, високої трави та чагарників, а якщо вам вдасться знайти місце поряд з залізною дорогою (хоча б дитячою), влаштовуйтесь там, потім зрозумієте чому.

«Країна припливів» – це будівельний майданчик на початковій стадії, коли з землі стирчить арматура, зведено підвал, а над усім цим висить гак крану. Діти вбачать там купу розваг, а дорослі суцільну небезпеку. Так воно буде і з прочитанням – ті, хто відчуває себе безпечно серед будівельного хаосу, сприймуть історію по-своєму. Хто більш обережніший – інакше. Але всім буде цікаво. Книга близька до «Аліси в Країні Див», Льюїса Керрола, але дива у Мітча Калліна місцями моторошніші, завдяки своїй реалістичнішій природі.

Отже, чи накриває хвилею «Країна припливів»? З головою!

Если вы фанат классического фентези (волшебники, драконы, сказочный мир) - вам точно не сюда. Если же вам нравится читать сложные, непонятные, порой суровые истории - продолжаем читать.
Книга на самом деле достаточно жестока - история ведется от лица девочки, у которой не только проблемы с родителями и окружающим её миром (никому не нужная, заброшенная, обиженная жизнью), но иногда складывается впечатление, что и с психикой (лучшие подружки девочки - головы кукл Барби, с которыми она ведет диалоги). В некоторых моментах почему то вспомнился Кинг и его Извлечение троих - уж очень близка тема наркотиков и их влияния на жизнь населения в те годы в Штатах.
До последнего ждала что будет хоть что то хорошее - девочка станет кому то нужна, папа завяжет, она встретит адекватного взрослого, который сделает её саму и её мир лучше.
С другой стороны, иногда прочитаешь такую историю и понимаешь, что жизнь то у тебя прекрасна, да и у большинства людей вокруг.
Когда искала книгу - оказалось есть еще и фильм по ней - так что кого заинтересовал сюжет, но сомневаетесь читать или нет - можно посмотреть.
Не скажу что книга стала моей любимой и будет перечитана еще много раз - но однозначно заставляет задуматься и я считаю, что она достойна прочтения.

«Країна припливів» — шокирующая и захватывающая. Книга, которая одновременно вызывает эмоции сожаления, удивления и растерянности. В этом романе рассказывается об одиннадцатилетней девочке, которая убегает в свой собственный мир фантазий от реальности — родителей-наркоманов, трупов, бедности, жестокости. Страшно и очаровательно одновременно! «Країна припливів» — шокирующая и захватывающая. Книга, которая одновременно вызывает эмоции сожаления, удивления и растерянности. В этом романе рассказывается об одиннадцатилетней девочке, которая убегает в свой собственный мир фантазий от реальности — родителей-наркоманов, трупов, бедности, жестокости.

Я не буду советовать эту книгу никому, не смотря на то, что она мне понравилась - эмоционально очень тяжелая. Это "Алиса в Стране чудес", только наоборот: здесь девочка живет в мире кошмаров, а спрятаться пытается в мыслях, которые немногим лучше реального мира. Мира: где маму заменяет голова куклы; где кормишься тем, что найдешь; где утро начинается с приготовления очередной дозы для родителей, которым все равно есть у них ребенок или нет. А потом все становится хуже и хуже. Реальный мир превращается в самый настоящий кошмар(с настоящими монстрами), из которого ребенок пытается вырваться.
Книжка временами отвратительна, просто брызжет мерзостью, а потом резко осыпает красотой детской души и фантазией.
Автор очень умело маневрирует в детском сознании. Читая книгу, я вспоминал свое детство, а именно те моменты, когда друзья по какой либо из причин со мной погулять не могли, и приходилось в одиночку создавать себе игру. Мы же все помним как мы рассчитывались зелеными листиками в песочном магазине?

"У дев*ять років за мною закріпили дві справи: масаж маминих ніг та приготування й обробка шприців"
Іноді дитинство відрізняється від того, яким воно має бути у нормальних сім*ях. Замість нарядного і чистого вбрання - одяг не першої свіжості з схованою жіночою нічною сорочкою для особливих моментів, замість люблячих мами і тата - спочатку наркомани, яким всерівно до їхньої дитини, а згодом взагалі тільки їх трупи, замість красивих іграшок - відірвані голови, руки, ноги, замість друзів - розумово відсталі та і навіть під чисту божевільні люди.
Життя Желізо- Роуз важко назвати щасливим, але дівчинка знайшла чудову альтернативу сірим та навіть страшним будням - світ своїх фантазій, хоча він подекуди ще божевільніший, ніж сама реальність.
Книга Калліна дуже схожа на "Алісу в Країні Див", от тільки вона більш моторошна, адже фантастика відсутня і тільки сурова реальність та божевільний світ фантазій 11літньої дитини з поламаною психікою населяють цей світ.
Чомусь "Країна припливів" ще перегукувалася в мене з "Осиною фабрикою" Бенкса, можливо в своїй зловіщій холодності головних героїв - дітей. Чи ж не піде і Роуз шляхом героя Бенкса?
Це страшна, сумна і пронизлива до кісток історія, яку ви навряд чи скоро забудете. А ще ця книга просто шикарно оформлена.
Рекомендую тим, хто не боїться розширювати читацькі горизонти та не боїться поєднання огидного з прекрасним.

Складний і неоднозначний твір, який живе своїм життям, як справжній шедевр або близький до того. Атмосфера в книзі важка і похмура, що провокує падіння в область заборонених тем. Це не хорор, не трилер, навіть не детектив, а історія про дівчинку, яка, живе з батьками-наркоманами, втративши батька, опинившись поруч з божевільними людьми, залишалася все такою ж щасливою. Роман жахає, тому що «Найжорстокіші книги виходять, коли мова йде про дітей».

Дуже тривожна книга. Фантасмагорична атмосфера з приголомшливою психоделікою. Тонка соціальна драма. Кошмарність, дивина і дикість деяких сцен в «Країні Припливів» просто зводить з розуму. Але якщо Ви ризикнете, можете отримати невимовне естетичне задоволення або ж знайдете роман нестерпним, а його прочитання неможливим заняттям.

У книзі панує сюрреалістичний свято, і саме він, при всьому своєму трагізмі, відкриває можливість зруйнувати умовні кордони між живим і мертвим, минулим і майбутнім, природним і штучним. Книга мені сподобалась, думаю, людям, які знають цього автора, також роман зайде.

При книгу американця Мітча Калліна «Країна припливів» я дізналась завдяки фільму Террі Гілліама, що був знятий за її мотивами. Це кіно мене настільки вразило, що цього разу я вирішила порушити своє правило не читати творів, екранізації яких бачила. Мушу сказати, що режисерові вдалось чудово передати атмосферу книги, схожу на викривлене задзеркалля. Головною героїнею «Країни припливів» є десятилітня Желіза-Роуз, яка після смерті матері-наркоманки їде з батьком-наркоманом до Техасу. Тут у них є будинок із землею, які залишились їм від бабусі. Вже наступного дня тато Желізи-Роуз спіткає доля її матері, проте дівчинка живе у своєму власному світі, тому вона не сумує. Найкращими подругами дівчинки є лялькові голови, які колись їй купили на барахолці. Дівчинка розмовляє з частинами ляльок, а вони охоче їй відповідають.

Скоро мала познайомиться зі своїми дивними сусідами – жінкою, яка чудово знається на бальзамуванні, та її розумово відсталим братом, яке стане для Желізи-Роуз більше, ніж другом. «Країна припливів» - це книга, що не схожа на інші, неповторний читацький досвід.

«Страна приливов» - это самый известный роман американского писателя Митча Каллина. Произведение это – в какой-то мере культовое. В 2005 году Терри Гиллиам снял экранизацию романа – и фильм также практически сразу приобрел культовый статус. Это история девочки, которая растет в семье наркоманов, а единственными ее игрушками и по совместительству друзьями являются несколько голов кукол. Однако «Страна приливов» - это не драматическая и тем более не слезовыжимательная книга. Здесь все совершенно по-другому.

Так, повествование ведется от лица этой самой девочки. Когда мать Джелизы-Роуз, приняв слишком много наркотиков, умирает, отец решает ехать с дочерью на свою малую родину, где у них есть земля и большой старый дом. Но в первый же день мужчина повторяет судьбу своей жены, а Джелиза-Роуз оказывается предоставлена сама себе. Она ведет бесконечные диалоги с кукольными головами, воюет с муравьями и белками и наблюдает за своими ближайшими соседями, которые кажутся ей странными. Но долго ли может так продолжаться? Это в хорошем смысле странная книга, ничего подобного я не читал.