Скажу чесно, побачивши ці книги про горщики, я поставилася до них упереджено. Ну от знову, історії розділили за гендером, оформили у традиційні рожево-блакитні кольори, так ще й королівн/козаків приплели... І чому не принци/принцеси??? Чому не можна було написати одну історію про звичайну дитину, адже привчання до туалету проходить ідентично, не залежно від статі??? Так от, почавши читати, я змінила свою думку. По-перше, будова тіла у хлопчиків і дівчаток різна, про що авторка доступно для малечі розповідає та називає такі слова, як "піся" чи "пісюнчик". Знаю, що психологи рекомендують називати статеві органи пеніс та вульва, але для найменших діток (1-3 років), які тільки знайомляться з горщиком особисто мені подобаються перші. Втім, батьки на свій погляд можуть запросто використовувати другі. По-друге, і королівна, і козачок, обіграні у контексті не як привілейовані особи, а скоріше, як справжні супергерої, які вже не користуються підгузками, а справляють свої потреби по-дорослому. По-третє, кольорова гама всередині книги не обмежується рожево/блакитними кольорами і за це від мене ще один великий плюс. Загалом, історії як Мартусі, так і Микитки ідентичні, за виключенням фізіології та незначних деталей. Навіть малюнки дуже схожі між собою. Навряд чи вони допоможуть діткам швидше самостійно ходити на горщик, але точно пояснять батькам, що потрібно до цього процесу ставитися з терпінням. УВАГА! У тексті є таке страшне слово, як "какавелька", та ще й малюнки з нею. Тож якщо Ви психологічно не готові до такого стресу - краще не читайте цю книгу ;)