Коли читаєш в аннотації, про те що це шедевр, котрий мусить бути на кожній полиці - погодьтесь це змушує хотіти книгу. Що ж вас очікує в кінці? Ні риба, ні м'ясо. Я вже давно поставила собі за мету не купувати збірки. В більшості (я не говорю про всі книги) збірки розчаровують тим, що поряд з дійсно гідними історіями стоять маловідомі і не вельми хорошої якості. Тут не було відмінності від цих збірок. Я не буду сперечатися - деякі твори дійсно змушують уяву намалювати досить страшні картини, або ж просто створити потрібний настрій для прочитаня. Наприклад, твір "Літній будинок"- хоча його й важко дійсно страшним, але атмосфера неправильності подій змушує чекати підніжки,так немов за тобою хтось невпинно слідкує. Чи "Біг навіжених псів"- по суті це опис життя в місті. Таким як воно є, з усіма його реаліями. Проте нотка божевільності, за рахунок таємничих очей, змушує по шкірі пробігти невеликій групці сиріт. Але ж дещо... Ну просто на голову не налазить, що комусь це могло так сподобатися наскільки, що він вирішив в назвати це шедевром жанру хорор. Це моя особиста думка. Все ж у кожної людини свій смак.

Проблемою більшості збірок оповідань є те, що наряду з сильними та по-справжньому цікавими оповіданнями в такі видання часто потрапляють твори менш майстерні та цікаві. Тому такі книги здебільшого нагадують альбом якогось поп-співака, в якому два-три хіти та десять прохідних пісень для кількості. Зі збіркою хорорр-оповідань укладача Девіда Гартвелла "Колір зла" на щастя, справи склалися набагато краще. З дев'ятнадцяти представлених оповідань добра половина - стовідсоткові хіти. "Плесо", "Скавучання побитих собак", "Автопсія", "Літні люди"; "Ваш навіки, Джек-різник" - кожне з цих оповідань варте окремого огляду та високих оцінок. Список авторів також вражає: в нашій команді і Стівен Кінг, і Говард Лавкрафт, і Рей Бредбері і ще півтора десятка не менш талановитих письменників. Знайшло в книзі місце і історіям "дослідження жаху" (це, зокрема, "Поклик Ктулху" Лавкрафта та "Палички" Вагнера), і іронічним ноткам ("Вечірній первоцвіт"; Кольєра, "Весілля Джона Чарринґтона" Несбіт), знайшлося в книзі місце навіть казці ("Нова матуся" Л.Кліффорд). Окремо хочеться відзначити структуру збірки - кожна історія передується короткою біографією автора. Єдине, що я б змінив у книзі - порядок оповідань, мені здається, було б краще зробити його хронологічним за часом створення, так можна було б прослідкувати еволюцію літератури жаху. Тому ставлю книзі 9, а не 10.

Відразу хочеться висловити подяку двом людям, двом літераторам: Девіду Гартвеллу та Андрію Яремчуку. Першому - за дуже якісну компіляцію оповідань, яку можна вважати певним "довідником з горорознавства". Другому - за дуже якісний переклад з урахуванням усіх норм сучасної транслітерації (на жаль, таке не часто зустрінеш). Збірник відкриває не оповідання, а есей. І це, як на мене, дуже правильно. В ньому автор дає загальну характеристику жанру "горор", особливостям його розвитку та етапам становлення. Цікаво, що особисте ставлення Гартвелла до певних авторів висловлюється поряд із професійною думкою. Не варто додавати, що ці погляди іноді бувають діаметрально протилежними. Усі подані оповідання дійсно яскраво відображають творчу манеру автору. Лавкрафт постає майстром космології жаху, Кінґ навіть у межах оповідання створює потужний ефект присутності, Бредбері лякає напівдотиком та натяком, Блох занурюється у психологізм. То ж збірник дійсно відбиває усі відтінки єдиного кольору зла, залишаючи по собі дуже цікаву палітру почуттів. І, до речі, це - лише перша частина трилогії! З нетерпінням чекаю на видання решти. Оцінка 5\5 без жодних сумнівів.