Свого часу ця книга була бунтарською, адже автор описав речі, про які боялися говорити вголос. Він не засудив адюльтер, як він міг, і це в англійському суспільстві. В наш час книга вже не є вибухом, проте залишається цікавою для читачів та актуальною і для нашого часу. Чи має право жінка бути щасливою будучи заручницею обставин. Чи є межа, яку можна переступити і де та грань, яку не можна порушити за жодних обставин. Що краще жити в світі ілюзій та обману і віддаватися почуттям чи терпіти й страждати. Автор не відповідає на ці питання, даючи можливість читачеві зробити свій вибір самостійно.

Достатньо "академічна" обкладинка, якою видавництво "Фоліо" прикрасило роман Девіда Лоуренса "Коханець леді Чаттерлі", як на мене, аж ніяк не відповідає цьому бунтарському твору, який після свого опублікування створив справжній літературний скандал. Письменник наважився порушити такі складні питання сімейних взаємовідносин, які англійська література початку ХХ століття сором'язливо обходила мовчанням. Чи має право жінка, яка не має можливості в шлюбі жити повноцінним життям, в тому числі і статевим, на особисте щастя з іншим чоловіком? Чи може дружина скаліченого чоловіка, якого вона не любить, покохати іншого? Саме таку дилему доводиться вирішувати головній героїні роману Констанції (Конні) Чаттерлі, яка не відчуває себе щасливою в шлюбі, що перетворився в повсякденний рутинний догляд за паралізованим на війні Кліффордом. Очевидно, якби між подружжям був міцний духовний зв'язок, спільні інтереси, це питання так гостро не стояло б. Але Конні з кожним днем переконується, що її шлюб з Кліффордом Чаттерлі був помилкою, їх мало що пов'язує, хіба що почуття обов'язку. Тож зустріч героїні з героєм Олівером Меллорсом, непересічною особистістю і людиною складної долі, зрештою змушує молоду жінку забути світські умовності і віддатись почуттям.

Коханець леді Чаттерлі, безсумнівно, є однією з вершин Лоуренса. Цей роман популярний як сьогодні, так і в дні життя письменника. Історія жінки, яка обміняла безтурботне та розумне життя зі своїм чоловіком-аристократом на менш «інтелектуальне», засноване на взаємній ніжності та фізичному потягу. Ця книга говорить про те, про що ми не звикли говорити в суспільстві (у будь-якому випадку, за часів Лоуренса такі теми точне не піднімали на загал!). Книга піднімає саме поняття любові на нові висоти, не розрізняючи плотської та духовної любові. Письменник розповідає про людську природу та Природу загалом, про промислових чудовиськ та збереження лісів, про чуттєвість та здатність людей говорити. Про забобони та межі, подолати які означає по-справжньому відкритись. Лоуренс намагається донести до читача, що духовне життя в обмеженому тілі не може існувати як таке. Для повного щастя людині потрібно бути успішним у світовому та духовному сприйнятті. Порушення одного призводить до особистих конфліктів, втрати рівноваги в житті. Так вирубаний ліс Чаттерлі, засаджений молодими дубами, - це просто зажила рана, такий симбіоз сили цих дерев і в той же час - їх крихкості (оскільки вони ще молоді). Скалічений Кліффорд Чаттерлі - це поєднання вродливого, сильного чоловіка, вольового бізнесмена та покаліченої, ображеної дитини, яка ховається за цим образом, прикованого війною до інвалідного візка. Дружина Кліффорда, Конні, недоречна в індустріальному серці Англії через схожість з лісовим гіацинтом, не намагається повернути Кліффорда з царини власного відчаю. Її роль пасивна - чоловік поклоняється їй як богині. Констанція не вважає любовні стосунки чимось суттєвим. Вона намагається грати люблячу дружину по суті це лише на деякий час позбавляє нудьги. Вона живе і не живе, ніби в тумані. Це як болото, повне відчаю, самотності. На цьому болоті вмирає її молодість, краса та спрага материнства. Конні - розумна жінка, але перш за все вона жінка. Щоб жити, їй потрібно відчувати, що її люблять. Вона не хоче, щоб її обожнювали до фанатизму. Вона просто прагне звичайного людського тепла і ніжності. Конні нескінченно загублена. Все це відбувається з нею до самого часу, поки вона не зустріне свого лісничого - Олівера Меллорза. У одну мить все її життя - а саме емоційне та чуттєве - змінюється. Вона стає коханкою лісничого, відчуваючи такі бажані почуття. Констанцію не мучить совість, вона обожнює коханого і готова кинути все, лише щоб бути жінкою і мати досить просте, але важливе для неї щастя. Протягом історії ви очікуєте драми, навіть трагедії, але Лоуренс тривожно захищає своїх героїв. Кінець історії - відкрите вікно: наше задушливе суспільство повинно бути провітреним, позбутися зарозумілості, лицемірства та упереджень. Герої мають вибір, але їх вибір очевидний. Спочатку книга здавалася нудною, недоречною, затяжною. Скільки таких сімей та історій у всьому світі: рахувати не перерахувати. Згодом, звичайно, додається трохи більше персонажів та подій. Темп оповіді розмірений, позбавлений різких змін. На сьогоднішній день цей роман не можна назвати скандальним, як це було за часів його написання (ох, скільки ж "гарних" коментарів автор почув в свій бік), однак інтимні сцени описані досить гарно та відверто(зверніть увагу на сцену з квітами). До персонажів не можна ставитись якось одноголосно, немає оцього заїждженого "Цей хороший, а той поганий". Читач може зрозуміти Конні: обман - це гидко, але ж хіба не гидкий для неї(як для жінки) шлюб з чоловіком, що ніяк не може задовольнити її жіночу натуру (і тут я кажу не тільки про ліжко)? Та й врешті-решт головна героїня наприкінці вчиняє досить чесно та правильно, та чи для всіх персонажів цих події? Сподіваюсь, відповідь на це питання ви знайдете, коли прочитаєте.