Цю книгу я знайшла в Гьоте Бібліотеці в Києві. Подумала, що це, мабуть, має бути неймовірно цікаво. Саме за цей роман Ільма Ракуза отримала Швейцарську літературну премію. Отже на мене чекає майже три сотні сторінок-замальовок та спогадів. Реальність дещо відрізнялась від очікування. Не варто шукати в цьому романі сюжету чи емоцій. Тут будуть лише фрагментарні(!) спогади, їх частини, відрізки. Тут будуть гарні цитати, фрази, наче з "пабліка", а ще яскраві образи. Якщо Вам не надто до вподоби щось схоже - не читайте цю книгу. Вона Вам точно не сподобається, як на мене, вона націлена на певну аудиторію. Не починайте її читання, не осилюйте себе. По-перше, я б назвала цю книгу збіркою есе, а не романом. В деяких образах, якщо Ви вирішите прочитати, Ви знайдете себе, наче це Ви вели в дитинстві щоденник і хтось його знайшов та вирішив дати в друк. Цікаве відчуття. Саме моря тут геть не море, його мало, але море людей, які оточували письменницю в той чи інший період її життя. Дуже багато пише про літературу, особливо про російську, хоч патріот в мені дещо нервував, багато є про музику, особливо Баха і про пригоди, оскільки це все, з чого і складалось її життя.

Свого часу я довго вагалась, купувати книгу «Море моря» Ільми Ракузи, чи ні. З одного боку мене вабила морська обкладинка – красива і спокійна, але з іншого – до цього я зовсім нічого не чула про цього автора. А раптом мені не сподобається? Проте все ж вирішила купити, і зараз не шкодую, бо це чудова книга – атмосферна й емоційна. Це проза поета – тонка, вишукана і – головне – розумна. Цікаво, що Ракуза досконало володіє угорською, словенською, німецькою, російською, сербською, французькою та італійською мовами. Читач неначе підглядає за фрагментами чийогось життя, інколи стає навіть трохи соромно від цього процесу, але потім згадуєш, що автор сам, добровільно довірив нам частину свого життя. Хоча книга мені сподобалась, я можу зрозуміти, чому вона не припала до душі багатьом іншим читачам. Просто не кожен готовий до фрагментарності та відсутності сюжету, а ця книга саме така. Читати чи ні – вирішувати вам, але я би рекомендувала кожному дати цій книзі хоча би один-єдиний шанс сподобатись вам.

Узявши до рук дану книжку, потрапите у калейдоскоп спогадів та мандрівок. Ви поринути у світ смаків, запахів, розмов, звуків та кольорів, світ випадкових знайомих і вірних друзів, світ наставників та ворогів. Це історія спогадів авторки, швейцарки словено-угорського походження про втечу між кордонами Європи 50-70 років. Втечу на Захід і поступове повернення назад, додому, на Схід. Це замальовки із життя на чемоданах, можливість вмістити усе найнеобхідніше і найважливіше у дорожні сумки. Коли Ільма була маленькою, сім'я перебралася в німецькомовну Швейцарію, де дівчинка почала займатися музикою (фортепіано) і пристрастилася до літератури, зокрема російської. Її кумиром став Достоєвський, якого вона неодноразово цитує. Описано тут і перебування Ільми в Ленінграді, її студіювання в бібліотеці та на кухнях хрущовок. Знайомства з тими, хто шукав кращого, і хто не корився системі. Ніжно, поетично і незвично несе нас текст крізь кордони Європи. Читається легко, але не пробуйте тут шукати сюжет, адже це швидше есеїстика.