Це, скоріше, не книга, а яскравий альбом фотографій. Самі по собі історії звичайні буденні, я б сказала "ніякі", бо це навіть і не історії – вони починаються ні з чого і закінчуються нічим. Така собі пісня акина – «що бачу – про те співаю»: закінчилося мило – мишка пішла в магазин купити мило; у Сема народився братик – мишка прийшла побавитися з братиком; прийшли в гості до дідуся – немає вдома дідуся, він пішов на базар. Здається, автор виготовила будиночок з усіма меблями, начинням та мишками і комусь прийшла в голову непогана ідея це монетизувати. Тобто, як альбом з красивими деталізовними ілюстраціями це дуже красиво і для дітей цікаво, але саме як книга – історії, розповіді - це взагалі не воно, це такий примітив, що навіть дитині нудно. Хоча досить оригінально було прочитати, як миші святкують шабат (чого чого, а таке в голову мені б ніколи не прийшло), дуже цікаво роздивлятися мініатюрні копії різних речей - від рулонів паперових рушників до харчових продуктів, які повністю відображають оригінальні речі. Своєрідно сприймається на сторінці 28 книжка, яка лежить на комоді біля ліжка тітки-миші – це «Щоденник» Анни Франк, літературне свідчення поневіряння євреїв, символ жертв нацистської диктатури, і намагаєшся зрозуміти, чи це жарт такий, чи це тролінг, чи це якийсь посил і тоді про що саме. Якщо підсумувати враження від книги - то вона варта своєї поліграфії, ідеї і малюнків. але розповіді - це такий собі нелогічний і не пов’язаний один з одним примітив, що якось аж незручно читати. Тому я б не розглядала це як казку чи історію, це просто дуже гарна і якісна книжка фотографій, за якими можна придумувати свої історії.

Я довго вагалась перед купівлею цієї книги. Все-таки формат подачі, ілюстрації зовсім незвичні. Але бажання здивувати дитину перемогло. Купувала на подарунок сину, на 4 роки. І...подарунок сподобався молодшій донечці, якій 2 роки! Вона в нас непосидюча і це перша книга, яку вона вислухала від початку до кінця! З тих пір - це любов-любов. Сину теж книга сподобалась, але на його вік замало тексту й сюжету. Це малюкова книжка. Ілюстрації - це фотографії лялькового будинку. Ілюстрації надзвичайно цікаві, деталізовані. В нас багато часу йшло лише на розглядання фото. Яскраві фарби, контрастні й чіткі фотографії. Історія про двох мишенят. Сем має повну сім'ю, а Джулія живе тільки з мамою. Крім того, що дітям так дається інформація про можливі варіанти сім'ї, ненав'язливо автор торкається теми сімейних і релігійних традицій (описаний шабат в сім'ї Сема, а в Джулії такого немає ). Самі пригоди мишенят — це по суті й не пригоди, описуються будні малих. Як допомагали лахмітнику, як смажили млинці, як ходили в гості і т.д. Це просто описання, без гострого сюжету й розподілу ролей. Якість виконання - на найвищому рівні. Палітурка на 10 балів, сторінки — глянцеві, папір щільний. Ми полюбили цю книгу, хоча старшому вже замало тексту і сюжету. Обов'язково порекомендую.

Большинство детей любит кукольный театр. Но родителям не всегда просто организовать его дома. Данная книжка - великолепный вариант-заменитель кукольного театра. В ней главные персонажи - маленький мышки-друзья Сэм и Джулия - живут в большом доме, учатся дружить и общаться со взрослыми и иногда попадают в непростые жизненные ситуации. А "изюминка" этой книги - это фотоиллюстрации к историям о мышках. Сама автор писала истории и сооружала огромный, многоэтажный кукольный домик и все разнообразнейшие его элементы - и тут действительно есть чем восхититься, поскольку все в домике продумано до мельчайших деталей (даже у нас дома нет столько всякой всячины, сколько есть в этом кукольном домике). Когда интерьер разных комнат домика был готов и сделаны все персонажи истории (не только Сэм и Джулия, но и их семьи и соседи), домик фотографировался в нужных ракурсах, под сюжет каждой истории, что создавало ее динамичность. Книга вышла замечательная, большого размера, в ней так и хочется все потрогать в домике или сделать что-то подобное самому.