Клуб невиправних оптимістів
Паперова книга | Код товару 803444
Yakaboo 4.7/5
Автор
Жан-Мішель Генассія
Видавництво
Vivat
Мова
Українська
Рік видання
2017
Рік першого видання
2009
Перекладач
Анастасія Шведик
Кількість сторінок
640
Ілюстрації
Немає ілюстрацій

Усе про книжку Клуб невиправних оптимістів

Париж кінця 1950 — початку 1960-х років, епоха рок-н-ролу й Алжирської війни. Героєві дванадцять — вік, коли все: навчання в ліцеї, родинний конфлікт, розлучення батьків, зрештою, взагалі життя — дається досить важко. Тож Мішель Маріні переймається не так навчанням, як грою в кікер, музикою, фотографією та читанням. Завдяки таланту забивати голи маленьким червоним м’ячиком, він став завсідником бістро «Бальто». Там, у прихованій кімнаті, прозваній Клубом невиправних оптимістів, він знайшов прихисток і друзів — інтелектуалів, які, щоб урятувати своє життя, перетнули Залізну завісу. Ця зустріч раз і назавжди змінила життя Мішеля. Бо всі ці люди були невиправними оптимістами.
Характеристики
Автор
Жан-Мішель Генассія
Видавництво
Vivat
Мова
Українська
Рік видання
2017
Рік першого видання
2009
Перекладач
Анастасія Шведик
Кількість сторінок
640
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Рецензії
  •  
    Як увійти до ,,Клубу невиправних оптимістів" 83% користувачів вважають цей відгук корисним
    Роман ,,Клуб невиправних оптимістів" належить перу сучасного французького письменника Жана-Мішеля Ґенассія. Твір удостоєний престижної відзнаки - Гонкурівської премії ліцеїстів, якою нагороджують справді вартісні, глибокі книги. Серед прочитаних мною цьогоріч до неї належать ,,Правда про справу Гаррі Квеберта" Жоеля Діккера та ,,Компас" Матіаса Енара. Обидві стали для мене справжнім відкриттям у сучасній франкомовній літературі. Не виключенням став і цей ,,товстунчик".

    Хоч назва налаштовує, що мова піде про оптимізм, а саме клуб, де збираються невиправні життєлюби, вона доволі оманлива. Хоч головні герої таки є оптимістами, свою любов до життя їм довелося вибороти. І то у дуже складних перепитіях. Тож, пройшовши ,,Крим, Рим і мідні труби", вони можуть нарешті дихати на повні груди та смакувати омріяну свободу.

    Оповідь розпочинається і закінчується... похороном. Цікаво, що про другий згадується вже на перших сторінках. 60-ті роки 20-го століття. Париж. Мішель Маріні - 12-річний хлопчина, який живе у заможній, великій, галасливій сім'ї, де кожен твердо та непохитно притримується своїх переконань, як релігійних, так і політичних. Він захоплюється популярною серед тогочасної молоді грою кікер, цікавиться фотографією, ненавидить математику та полюбляє частенько забігати у бістро ,,Бальто". Саме тут збираються чоловіки, які йменують свою сукупність як ,,Клуб невиправних оптимістів". Хто ж вони є, ці щасливці? Емігранти-вихідці з країн Рад та їхніх сателітів, які зуміли втекти з-під лабет тоталітарної системи. Відомий ленінградський лікар, провідний льотчик СРСР, знаменита угорська кінозірка, талановитий кінопродюсер... У кожного за плечима - своя життєва колізія. Усі разом вони відтворюють складну історичну картину своїх маленьких батьківщин зокрема та Європи вцілому.

    Роман сподобається усім любителям сторітеллінгу, а також тим, кому цікава історія Франції середини минулого століття, зокрема Алжирська війна. Текст супроводжується великою кількістю приміток, тож є дуже і дуже інформативним та пізнавальним.
  •  
    "Клуб невиправних оптимістів" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Жан-Мішель Генассія написав книгу, яку хочеться прочитати уже за її назву, адже невже вас не заінтригував "Клуб невиправних оптимістів"?)
    Книга розповідає нам про життя Парижа у 60-ті роки минулого століття через призму світосприйняття хлопчика-підлітка. Проте, проблеми та події, з якими він стикається дещо виходять за межі типових підліткових проблем. Адже окрім непорозумінь з однолітками та батьками, першого кохання, на нього чекаю зустріч із тим самим клубом, на честь якого і названа книга. А членами цього клубу є емігранти-втікачі із Східної Європи та Радянського Союзу зокрема. Доля кожного з них є досить трагічною та печальною, адже в багатьох на батьківщині залишились сім’ї, родини чи робота, на якій вони досягли немалих висот. І тим більш іронічно, чи навіть сатирично, було самоназватись невиправними оптимістами. Хоча, усі вони з усіх сил прагнули ними бути.
    Мішелю Маріні всього дванадцять. Він вчиться у ліцеї, читаючи під партою та під час покарань запоєм книги, у нього не складаються стосунки з математикою, зате він любить фотографувати та дивитись старі іноземні фільми. Але у нього є інше життя, яке він проводить у Клубі, навчаючись грати у шахи, вникаючи у проблеми та суперечки між членами Клубу та намагаючись розгадати його таємницю.
    Приєднуйтесь.
Купити - Клуб невиправних оптимістів
Клуб невиправних оптимістів
190 грн
Є в наявності
 

Рецензії Клуб невиправних оптимістів

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Як увійти до ,,Клубу невиправних оптимістів" 83% користувачів вважають цей відгук корисним
    Роман ,,Клуб невиправних оптимістів" належить перу сучасного французького письменника Жана-Мішеля Ґенассія. Твір удостоєний престижної відзнаки - Гонкурівської премії ліцеїстів, якою нагороджують справді вартісні, глибокі книги. Серед прочитаних мною цьогоріч до неї належать ,,Правда про справу Гаррі Квеберта" Жоеля Діккера та ,,Компас" Матіаса Енара. Обидві стали для мене справжнім відкриттям у сучасній франкомовній літературі. Не виключенням став і цей ,,товстунчик".

    Хоч назва налаштовує, що мова піде про оптимізм, а саме клуб, де збираються невиправні життєлюби, вона доволі оманлива. Хоч головні герої таки є оптимістами, свою любов до життя їм довелося вибороти. І то у дуже складних перепитіях. Тож, пройшовши ,,Крим, Рим і мідні труби", вони можуть нарешті дихати на повні груди та смакувати омріяну свободу.

    Оповідь розпочинається і закінчується... похороном. Цікаво, що про другий згадується вже на перших сторінках. 60-ті роки 20-го століття. Париж. Мішель Маріні - 12-річний хлопчина, який живе у заможній, великій, галасливій сім'ї, де кожен твердо та непохитно притримується своїх переконань, як релігійних, так і політичних. Він захоплюється популярною серед тогочасної молоді грою кікер, цікавиться фотографією, ненавидить математику та полюбляє частенько забігати у бістро ,,Бальто". Саме тут збираються чоловіки, які йменують свою сукупність як ,,Клуб невиправних оптимістів". Хто ж вони є, ці щасливці? Емігранти-вихідці з країн Рад та їхніх сателітів, які зуміли втекти з-під лабет тоталітарної системи. Відомий ленінградський лікар, провідний льотчик СРСР, знаменита угорська кінозірка, талановитий кінопродюсер... У кожного за плечима - своя життєва колізія. Усі разом вони відтворюють складну історичну картину своїх маленьких батьківщин зокрема та Європи вцілому.

    Роман сподобається усім любителям сторітеллінгу, а також тим, кому цікава історія Франції середини минулого століття, зокрема Алжирська війна. Текст супроводжується великою кількістю приміток, тож є дуже і дуже інформативним та пізнавальним.
  •  
    "Клуб невиправних оптимістів" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Жан-Мішель Генассія написав книгу, яку хочеться прочитати уже за її назву, адже невже вас не заінтригував "Клуб невиправних оптимістів"?)
    Книга розповідає нам про життя Парижа у 60-ті роки минулого століття через призму світосприйняття хлопчика-підлітка. Проте, проблеми та події, з якими він стикається дещо виходять за межі типових підліткових проблем. Адже окрім непорозумінь з однолітками та батьками, першого кохання, на нього чекаю зустріч із тим самим клубом, на честь якого і названа книга. А членами цього клубу є емігранти-втікачі із Східної Європи та Радянського Союзу зокрема. Доля кожного з них є досить трагічною та печальною, адже в багатьох на батьківщині залишились сім’ї, родини чи робота, на якій вони досягли немалих висот. І тим більш іронічно, чи навіть сатирично, було самоназватись невиправними оптимістами. Хоча, усі вони з усіх сил прагнули ними бути.
    Мішелю Маріні всього дванадцять. Він вчиться у ліцеї, читаючи під партою та під час покарань запоєм книги, у нього не складаються стосунки з математикою, зате він любить фотографувати та дивитись старі іноземні фільми. Але у нього є інше життя, яке він проводить у Клубі, навчаючись грати у шахи, вникаючи у проблеми та суперечки між членами Клубу та намагаючись розгадати його таємницю.
    Приєднуйтесь.
  •  
    Клуб 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Якщо читач прочитав і полюбив роман, написаний негідником, це зовсім не означає, що він згоден з його переконаннями або став його спільником. Визнати талант не означає прийняти моральні принципи або життєвий ідеал іншої людини ." Клуб невиправних оптимістів "- це той твір, який ви навряд чи пригадаєте, якщо вас хтось попросить назвати свою улюблену книгу. А якщо попросять назвати п'ять або десять найулюбленіших , то вона, мабуть, не буде в цьому списку, якщо взагалі вам прийде на розум. Але в той же час я важко можу назвати хоча б кілька книг, які б справили на мене більше враження, ніж ця. Ні, навіть не враження, тут трохи інші виміри. Радість, щастя, оптимізм - мабуть, ось, що можна сказати про книгу, мова в якій йде про непростий час для простих людей.
    Письменнику, на мою думку, крім детально описаної епохи репресій в СРСР і нестабільному післявоєнному політичному світі, вдалося відтворити образи героїв, емігрантів в Парижі, які збираються в одному маленькому бістро, щоб обговорити важливі новини, пограти в шахи і підтримати один одного . У кожного з них своя історія, кожна чіплає і з кожною можна співпереживати. Тому що залишити на батьківщині все, повністю попрощатися зі своїм минулим життям, втекти, розуміючи, що більше ніколи не побачиш і навіть не дізнаєшся про життя своїх коханих, рідних, близьких - занадто жахлива розплата за право залишитися живим.
    Роман зачіпає якісь особливі струни душі. Він не епатує, не шокує, не намагається заманити нас закрученим сюжетом або екзотичністю. Він всього лише про життя певної групи людей - дітей того часу, про дорослішання і становлення особистості, про честь і дружбу. Історія "невиправних оптимістів" починається з похорону, тим же і закінчується. А ще в ній скільки завгодно розчарувань, нездійснених надій, меланхолії, невиправданих очікувань, але також щирої дружби, вірності і співчуття.
  •  
    Знайди себе і своє покликання
    Книга Жана-Мішеля Генассія «Клуб невиправних оптимістів» - справжній історичний роман. Він піднімає дуже важливу тему історичної пам’яті та контакту між поколіннями. Події роману розгортаються у Парижі в п’ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття. В цей час Франція в досить важкому внутрішньому стані: щойно закінчилася друга світова війна, а вже почалась нова з Алжиром. Невизначеність показана через головного героя сім’ю якого теж було розділено на два табори: прихильників та противників незалежності Алжиру. Це призводить до досить трагічних подій та до розпаду родини. Наш головний герой потрапляє в осередок вигнанців з Радянського Союзу, де він бачить як ці люди грають в шахи та спілкуються, а також інформують молодого героя про сутність історичних подій. Саме у цих картинах і згадуються моменти історичної пам’яті та відносин. У книзі немає карколомних подій, але зачеплені дуже вадливі суспільно-політичні теми репресій та терору. У романі дуже гарно описане французьке суспільство післявоєнного періоду, його ставлення до війни та східних територій Європи того часу. Книга цікава, адже має певне відношення до минулого українців. Оформлення дуже якісне, палітурка цікава, переклад чудовий. Рекомендую всім!
  •  
    Посібник з теорії хаосу
    Рани в душі лікує та ж рука, що їх нанесла. Ця проста істина побіжною стрічкою прошита через всю книгу. Якщо у вас вийде це зрозуміти в першій половині книги, то не доведеться навіть її перечитувати. Бо я таки перечитував. Деякі абзаци, сторінки та розділи - не одразу віддадуться тобі, лишень якщо дуже постаратись.
    Даний фоліант можна уподобити кімнаті, де всюди розкидані речі. Он де зимове взуття, а ось і капелюх, а там видніється захований кактус... Якщо одразу увійти в таку кімнату - можна сторопіти. За що хапатись? З чого почати? Але метушитись немає сенсу - разом з власником кімнати ви розкладете все по полицям, дізнаєтесь як взимку скористатись креслатим капелюхом та навіщо влітку теплі рукавиці.
    Суміжний реалізм приправляє жанр соціального роману дещицею свободи. Ти прекрасно починаєш розуміти героїв, хоч і не завжди погоджуєшся з їх рішенням. Але ти й не повинен. І вони не повинні покірно слідувати стежками, які проторували попередники. Книга має свій смак. Ооо так, ще б пак! Інколи хотілось просто милуватись картинкою, яку намалювала фантазія, адже такі деталі як: архітектура, менталітет та стиль - дають можливість створити свій власний, неповторний образ Франції 1950-х - 1960-х років.
  •  
    Тема еміграції
    На цю тему написано вже доволі багато книг і здавалося б "Ну що ще?", але на подив книга має що сказати нового в цій "затертій" хоча актуальній на даний час проблемі. Хоча тема й трагічна та в книзі присутня і доля гумору, що також надає їй особливого звучання.

    На першому плані розповіді ми бачимо звичайне французьке бістро, воно нічим не виділяється з-поміж інших таких, як воно: тут завжди одні і ті ж клієнти, вони завжди роблять одні і ті ж замовлення і єдине, що їх тут збирає - це пристрасть до гри в шахи, культурні суперечки, тощо. Та це все тільки обгортка, насправді є ще дещо, що об'єднує їх крім цього всього - всі вони змушені були емігрувати з рідних країн: в пошуках кращої долі, хтось тікаючи від режиму, хтось поїхав за рідними. Так стається, що маленькому дванадцятирічному хлопчику, Мішелю Маріні, який може спізнитись на уроки через самогубство Анни Кареніної, доводиться пробиратись і закапелки минулого завсідників бістро для того, щоб показати нам, що ж справді відбувається у душах тих хто змушений був покинути свою домівку.
  •  
    Якщо ми не будимо оптимістами, то хто тоді?
    Жан-Мішель Генассія у своєму творі робить справжній зріз 50-х-60-х років. Ми бачимо не тільки Францію, а й дізнаємось про події у Східній Європі тих часів. Книга насичена політичними, культурними й соціальними питаннями.

    Автор надає нам 2 лінії подій:
    1. Життя та дорослішання хлопчика, що живе в Парижі.
    2. Політична лінія про події у Східній Європі за часів Сталіна та дисидентів, які опинились у Франції та заснували Клуб.
    Також Генассія торкається теми Алжирської війни. Він дуже вміло переплітає всі ці лінії, читач постійно перемикається з однією на іншу, це вносить додаткову динаміку до твору.

    Головний герой роману — хлопчик Мішель, який живе з батьками в Парижі, вчиться, любить грати у настільний футбол та читати (це мені особливо сподобалось). У книзі згадуються твори інших авторів, я дуже люблю такий прийом, відмітила собі деякі книги, які хотіла б прочитати.
    А ще у книзі зустрічається декілька анекдотів та тонка іронія, наприклад: «Я також оптиміст. Найгірше попереду. Радіймо с того що маємо.»

    Рекомендую до читання, книга дійсно вартує того!
  •  
    Клуб невиправних оптимістів
    Наш головний герой дванадцятирічний хлопець. І волею долі він потрапляє у певний клуб. Клуб знаходиться в потаємній кімнаті бару, де вхід лише для своїх.
    У клубі грають в шахи, а ще вони всі іммігранти, які були вимушені виїхати зі своїх країн, полишити свої домівки, близьких людей та родини.
    Хлопчик дуже швидко подружився з членами клубу. Його навчають грати в шахи, і паралельно головний герой знайомиться з тяжкими історіями життя кожного.
    Хоча друзі хлопчика не розуміють, чому він постійно пропадає з його новими знайомими. Але головний герой уже не може пропускати ні одного зібрання. Адже це тепер те, чим зайняте його життя.

    Книга дуже складна. Адже читати про долі персонажів, про несправедливість у їхньому житті, дуже тяжко. Читаючи книгу, усе уявляється у чорно-білих тонах. За кожного персонажа переживаєш як за близьку людину.
    Але кожен із героїв знаходить позитив у своїй тяжкій долі, та намагається підбадьорювати друзів. І це піднімає настрій і читачеві.
    Адже в будь-якій складній ситуації завжди потрібно знаходити позитив.
  •  
    Клуб
    Книга сейчас находится в категории "детские книжки о дружбе" и как по мне, это совсем не та категория, в которую её стоит отнести. То, что главный герой книги молодой парень, подросток, который только начал становиться мужчиной, не значит, что книга детская. Это очень взрослая книга, которая даже не каждому человеку в возрасте будет подходить. Конечно, есть и более молодое поколение, которое сейчас ведет себя достаточно серьезно, тем не менее, задвигать книгу в эту категорию, как по мне, не лучшая идея. В этой книге поднимаются серьезные вопросы того, какая раньше была жизнь. То, что люди не могли быть собой, не могли чувствовать себя свободно, а могли лишь постоянно оглядываться через плечо, постоянно напряженно слушая, не подкрадывается ли к ему или его семье подстава. И такие были постоянно - одни пропускали предупреждения мимо ушей и получали за это сполна, другие сумели услышать то, что скоро им будет невесело, и могли лишь схватить что-то, что понадобится для жизни на первое время, и там пытаться выжить.
  •  
    Клуб невиправних оптимістів
    ..Клуб невиправних оптимістів.. - це досить велика за обсягом книга про дорослішання. Головний герой твору - французький хлопець Мішель Маріні. Він має досить добропристойну родину ( якщо не рахувати вічних сутичок між родинами мами я тата), старшого брата та молодшу сестричку, ще навчається в ліцеї, любить читати та грати настільний футбол. І в принципі дванадцятирічного хлопця не мало б нічого не турбувати, окрім оцінок за математику, до якої не маєш жодних здібностей, та можливості безкарно прогуляти уроки... Але все ускладнюється, коли вперше закохуєшся, в Алжирі розпочинається війна, батьки не розуміють один одного і все частіше сперечаються через найменші дрібниці. А коли старший брат втікає добровольцем до війська, полишаючи свою кохану без жодних пояснень, здається, що світ розвалюється на шматки. Але у Мішеля є друзі з шахового клубу, які завжди допоможуть і підкажуть, як вчинити, бо вони за життя зуміли витримати набагато більші неприємності, втратили свою Батьківщину, дружин та дітей, і зуміли лишитись ..невиправними оптимістами.. . Хоча і оптимістам з клубу треба вміти вчасно висказати те, що лежить на душі, і що мучить роками, бо може бути запізно... і потім розмовляти уже не буде з ким.
    Дуже сподобалось. Рекомендую.
  •  
    Переоцінений твір.
    Мені подарували цю книгу, вважаючи, що це психологічний посібник як додати оптимізму в житті. Звісно нічого такого в цьому літературному романі нема і близько. З таким же успіхом можна було б шукати спонукань до оптимізму в усіх решта книжках.
    Мені не дуже сподобався "Клуб...". Якось наляпано багато і різного. Спочатку від імені головного героя йдеться про середньостатистичну французьку сім'ю 1960-х. "Затравки" про літературних діячів тієї епохи. Про цікаву компанію, що збирається в одному з закладів. Потім про долю кількох учасників цього "клубу", а саме про радянських та угорських дисидентів-іммігрантів-біженців. Багато звичайних діалогів цих завсідників клубу. Вони, а заодно й автор, вправляються в обізнаності щодо своєї начитаності сучасників і класиків, в тонкому вмінні "зацитувати" когось.
    Головний герой - хлопчик Мішель, 12 років. Його очима бачимо події, що були актуальні для Франції поч. 1960-х (зокрема "позбування" від колоній). Хто не знав про розбірки між Францією та Алжиром буде пізнавально, цікаво. Мішель не по роках розумний, вундеркінд. І ерудований, і в стосунках розуміється і проявляє дорослу активність з їхнього врегулювання. Закохується в дівчину. І це умовна третя частина книги. Починається не французька і не дисидентська тематика, а питання однієї нації. Тут виникла думка, що автор писав твір, цілячись на різні міжнародні аудиторії - аби вона купувалась і на батьківщині, і в Алжирі, і в Угорщині, і в Росії, і в Україні, і в Англії, і в...
    Дві любовні історії пронизують сюжет (якщо він тут є). Обидві непродумані, непропрацьовані, сирі. Наприклад, в історії не з Мішелем палко закоханих розлучає не неробство і наглість коханця, а ставлення до якогось судового процесу десь в Штатах над якимись там діячами. Кінцівка, що є розв'язком лінії одного з другорядних героїв, сподобалась. А так би всього лиш 2 зірки відмітив.
  •  
    Клуб невиправних оптимістів
    Досить цікавий роман під назвою "Клуб невиправних оптимістів", який написав сучасний французький письменник Жан-Мішель Генассія. Роман з перших же сторінок просто ідеально передає атмосферу Франції тих далеких часів (п'ятдесяті-шістдесяті роки, минулого двадцятого століття). В основі сюжетної лінії розповідь про життя французького підлітка на ім'я Мішель, якій нам розповідає історію своєї сім'ї, а також розповідає про людей, які його оточували, переважно це були емігранти з соціалістичних країн. Відверто кажучи, на початку було досить складно сприймати сюжет, але незабаром, мене охопила зацікавленість і я дуже втягнулась у читання.
    Щодо назви роману, то на мою думку, назва підібрана просто ідеально, адже насправді описуються досить складні долі героїв, але не зважаючи ні на що, герої не впадають у відчай, а продовжують жити посміхаючись і дивлячись на все з гумором, тому таке позитивне ставлення до життя надихає й читачів. Роман просто пронизаний життєвою мудрістю, дає дуже багато моментів для філософських роздумів, а також можливо багатьох заставить передивитися та проаналізувати своє власне життя.
  •  
    Пессимістичні оптимісти
    Роман з перших сторінок огортає атмосферою Парижу 60-х років. Мені сподобалася манера автора описувати місто таким чином, що читаючи книгу ніби сам знову мандруєш Люксембурзьким садом споглядаєш фонтани та окраси міста. Як на мене, твір є дуже багатогранним і охоплює собою калейдоскоп різноманітних історій та подій, що гармонійно і ненав"язливо переплітаються між собою. Так ми маємо змогу познайомитися з побутом аристократичної французької родини та побутом пролетаріату, а ще й емігрантів - вихідців з країни залізного занавісу. Відчути їх сприйняття капіталізму, пошук себе, безвихідь та сум за тим, як склалося їх життя, однак, попри все, вміння радіти йому і вміння залишатися співчутливими та допомагати іншим навіть коли сам потребуєш допомоги. Цікаво, що події розповідаються через призму світосприйняття дитини, що додає їх дещо легкого, поверхневого характеру з нотками гумору. в цілому, я б порадила до прочитання твір і маю бажання і надалі знайомитися з іншими роботами автора. Але все ж не можу сказати, що це роман, який я б мала бажання перечитати через роки, або який би поставила на полицю улюблених романів.
  •  
    Завжди вірити в краще
    Війна минула. Життя триває.

    Але Франція продовжує воєнні дії, намагається втримати Алжир за собою.

    В цей час юний Мішель вступає в пору дорослішання. І ось зараз йому так допомогла б порада старшого брата, та він вступив до лав армії, батька, а в нього проблеми в бізнесі, або друга, але його забрали на війну. Ось так хлопець лишився сам на сам зі своїми проблемами, книжками та нерозумінням математики.

    Мішель був завзятим гравцем у кікер, він часто грав у бістро "". Саме там він познайомився з людьми з іншого світу, з апатридами, з тими, хто шукав політичного притулку, втікаючи від влади СРСР.

    Кожен з цих чоловіків мав власну історію. Кожен щось втратив: сім'ю, роботу, віру, сподівання, нормальне життя. У Франції вони знайшли відносну свободу, але не мали спокою, бо сни переслідували їх щоночі.

    Але, виявляється, з Союзу втікали не тільки через страх, але й через кохання. Тоді не можна було кохати жінку з капіталістичної країни, навіть якщо ти герой війни.

    З таких біженців і складався "Клуб невиправних оптимістів". Людей, які вірили в краще, не дивлячись на жахи, що були в їхніх життях.
    Але як сказав один з членів клубу "я оптиміст, бо знаючи, що далі буде тільки гірше, радію тому що є".

    Вони збиралися в окремій кімнаті бістро й грали в шахи. Мовчки, бо звичка не говорити зайвого врятувала багато життів у минулому.
    Потроху Мішель також став членом клубу. Слухав інших, шукав поради. Ця різношерста компанія була йому ближча за сім'ю, яка розвалювалася на очах.

    Тільки одного чоловіка ненавидів увесь клуб. Його ігнорували, вважали за порожнє місце. За що? Мішелю цього не розповіли. Саша сказав сам, точніше, написав у своєму останньому листі.


    Роман читається легко, спокійно. Наче п'єш сонячне проміння. Та місцями мороз по шкірі бігав.
    Скільки ще потрібно сказати, щоб СРСР перестав бути "раніше було краще".

    Якщо "краще" - це боятися сказати щось не те, боятися, що тебе вирішать "розпилити" з невідомих причин, боятися шукати правди, бо за це закатують, то мені не треба такого "краще".

    Ліпше хліб буде по 14гривень, але я можу вільно висловлюватися.
  •  
    Непросто бути оптимістом
    Книжка про Європу 60-х років ХХ століття. І хоча події відбуваються у Франції, автор зміг показати стан та настрої багатьох країн. Бо учасники Клубу - це переважно політичні емігранти: чехи, поляки, угорці, росіяни... З їхніх думок, спогадів, ностальгії ми бачимо, скільки лиха наробила тоталітарна система та обидві війни. Герої-переселенці хочуть повернутися, але розуміють, що дорога назад їм закрита, що вони ніколи не побачать свої родини, не будуть знову працювати за фахом, бо не зможуть змиритись із тим, що коїться на їхніх Батьківщинах.
    Дуже часто в розмовах викривається ідіотична абсурдність режиму і хоча виражається це через дотепні жарти, більше гірко від них, ніж смішно. І так герої коротають життя за грою в шахи, за розмовами та випивкою.
    Але на прикладі родини головного героя Мішеля ми бачимо, що і в самому Парижі (як і у Франції в цілому), хоч він і приваблює безліч утікачів, не все гаразд. Політика роздирає родину, ідеї та погляди назавжди розділяють сина і матір, братів, закоханих. Цікаво спостерігати, як в такій мішанині поглядів та настроїв формується характер героя.
    Роман трохи сумбурний: декілька сюжетних ліній весь час змінюють одна одну, нудніші частини межуються зі справді живими та цікавими. Але загалом книжка варта прочитання, має атмосферу, передає історичний колорит і трагізм. І силу людей, які навіть у такій круговерті залишаються, або вдають, що залишаються, невиправними оптимістами.
    Окрема подяка за вдалий переклад: читати надзвичайно приємно, текст ллється і звучить.
  •  
    Якщо не ми будемо оптимістами, то хто тоді?!
    Ця історія точно не залишить вас байдужими.
    Ні, від неї не варто очікувати динамічного сюжету або захопливих подій із перших же сторінок.
    У цій книзі є набагато важливіше - глибина, щирість й реалістичність.
    Ця історія - зовсім не художня вигадка, а інтерпретація автором реальних подій, які відбувалися у Франції та Європі у 60-х роках минулого століття.
    "Клуб невиправних оптимістів" - таємний осередок політичних біженців, які збираються разом, підтримують одне одного, грають у шахи і, незважаючи ні на що, вчаться залишатися оптимістами, вдалині від сім'ї та рідних.
    До їхньої компанії потрапляє і молодий француз Мішель Маріні, який жодного дня не може прожити без книжки, полюбляє ловити фотоапаратом атмосферні моменти і прагне розібратися, що ж воно таке, життя.

    "З логікою в мене вочевидь не склалося. Ніколи не розумів, як то можна говорити одне, а робити геть інше. Клястися в коханні і завдавати болю коханій людині, мати друга й забути друга, зватися сім'єю і поводитись, мов незнайомці, відстоювати великі ідеали, але не йти за ними, стверджувати, що віриш у Бога, проте поводитися, наче його нема, вважатися героєм, коли поводишся як паскуда".
  •  
    Оптимісти попри все
    Просто злочинно з моєї сторони було так довго відкладати читання цієї книжки. Понад рік вона чекала свого часу на полиці, а я й не здогадувалась, що маю під рукою такий прекрасний скарб.
    "Клуб невиправних оптимістів" - це настільки "моя" історія, що мені хочеться радити її всім і кожному (нехай пробачить мене Ішіґуро). У цій книжці є все, що я люблю: масштабне історичне тло, яскраво прописані персонажі, прискіплива увага до деталей, але найголовніше - це емоції, які викликає ця історія. Неможливо не проникнутись симпатією до головного героя, бо хоч він і дурник, зате який милий. 12-річний Мішель Маріні вже не дитина, але ще й не дорослий. Навчання цікавить його в останню чергу, цілісінькими днями хлопець грає в кікер або поглинає роман за романом. Одного разу він знайомиться з членами "Клубу невиправних оптимістів" - чоловіками, яким довелося втікати від репресій радянської влади й починати все спочатку на чужині. Вони говорять мішаниною зі своїх мов і французької, грають в шахи, сперечаються, сваряться, та попри все залишаються оптимістами, яких не змогли виправити ні тоталітарні режими вдома, ні повна дезорієнтованість в чужій країні.
 
Характеристики Клуб невиправних оптимістів
Автор
Жан-Мішель Генассія
Видавництво
Vivat
Мова
Українська
Рік видання
2017
Рік першого видання
2009
Перекладач
Анастасія Шведик
Кількість сторінок
640
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
3100
ISBN
978-966-942-117-3
Вага
840 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література Франції
Література за періодами
Сучасна література