"Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння" - це справжній скарб серед романів, літературний діамант, який обгортає вас теплим і вводить у незабутню подорож. Написаний Енні Барроуз та Мері Енн Шиффер, цей спільний шедевр - це святкування літератури, дружби та стійкості духу людини. Формат розповіді, представлений у вигляді серії листів, обмінюваних між персонажами, додає особистий шар, що відразу привертає вашу увагу. Ви відчуваєте, що відкриваєте для себе таємничий світ, багатий персонажами, які оживають своїми словами. Джуліет Ештон, головна героїня, - чарівна та зрозуміла провідниця цією історією після Другої світової війни. На фоні чарівного острова Гернсі, роман прекрасно передає наслідки війни та непереможний дух його мешканців. Дослідження сили літератури в з'єднанні людей навіть у найнеймовірніших обставинах не лише зігріває душу, а й має глибокий сенс. Те, що вирізняє цей роман, - це здатність безперешкодно поєднувати гумор з глибшими, іноді темними, аспектами життя. Ексцентричні члени літературного товариства, кожен зі своєю унікальною історією, приносять веселий колорит у наратив, водночас стикаючись із важкими наслідками війни. Енні Барроуз та Мері Енн Шеффер створили повість, яка не лише вшановує писане слово, але й свідчить про силу, знайдену в несподіваних дружбах. Любов персонажів до літератури стає об'єднуючою силою, а книжковий клуб стає символом надії та відновлення в умовах випробувань. Якщо ви шукаєте історію, яка зачарує, підніме вам настрій і залишить вас із відчуттям захоплення, цей роман - обов'язковий для читання.

Джулієт - молода авторка, що живе у повоєнному Лондоні. Отримавши листа від жителя острова Гернсі, Довсі Адамса, вона дізнається про клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння. Все б нічого, якби з кожним листом письменниця не ставала все більше частиною цього клубу. Вона хоче написати історію, як жителі острова пережили окупацію. Життя кожного жителя і справді сповнене пригод (чого тільки коштує історія створення й існування цього клубу!). Постійно відштовхував епістолярний жанр, адже роман написаний у листах. Але це не цей випадок, адже попри незвичність форми подання (для мене), це захопливе і цікаве чтиво.

"Читання допомагає людині не з'їхати з глузду". Є книги, які плавно починаються, ти помаленьку починаєш пізнавати герої, потихеньку входиш у курс справи, а тут - шубовсь і ти вже в книжці. Прийом написання книги суто через листування доволі незвичний, але з часом втягуєшся. Спершу взагалі плутаєшся, хто кому пише, і хто є хто, але потім вже уявляєш собі тих всіх героїв, їхній вигляд, манеру спілкуватися і писати. Це дуже світлий і добрий роман про людей, які перейшовши всі жахи окупації і війни, не втратили своєї людяності. Про людей різних, але об'єднаних любов'ю до книжок. Герої тут згадують війну доволі часто, але вона все-таки показана не так жахливо, як то буває в романах про Другу Світову війну. Тут та війна виникає швидше як травматичний досвід людей, який вони вже змогли подолати. Це той тип книжок, який читаєш поволі, насолоджуючись кожною сторінкою. Це література надії. Роман однозначно сподобався. Особливо треба відзначити дизайн - на перший погляд нічого особливого, але ці жовтогарячі акценти додають родзинки цій книжці.