«Керрі» - це перша книга Стівена Кінга, яку я прочитала у цього доволі відомого автора. Мій вибір пав саме на цей твір, тому що анотація здалася мені доволі цікавою. У центрі подій дівчинка-підліток Керрі Уайт, яка все своє життя потерпає від цькувань з боку однолітків. Загалом, у неї дуже складне життя, адже її мати живе по доволі дивним принципам і вимагає того ж від своєї дитини. Саме через це над Керрі і сміється майже вся школа. Після чергового випадку колективного булінгу над дівчинкою, вона раптом з‘ясовує, що володіє телекінезом. Навкруги цього і зав‘язується подальший сюжет. Загалом, книга мені сподобалась, але я не можу сказати, що залишилась від неї у якомусь захваті.

Хух... Роман піднімає багато і досі актуальних тем: підліткової жорстокості, релігійного фанатизму (це шок, коли ти усвідомлюєш що такі люди реально існують), відповідальності за свої вчинки (за свої слова) наше зневажливе ставлення до інших ("дивись на всі брудні жарти дивись на моє життя один довгий брудний жарт"). Після прочитання, виникає деяке відчуття безвиході, страху. Чому усе склалося саме так?. Книга важка, після прочитання є над чим подумати. Я можу її рекомендувати як приклад того життя яке зламали (інші)... Важко я не опишу усіх емоцій (жах... жаль...; Керрі... Керрі .....). Стівен Кінг майстерно описав життя підлітків (не знаю чи воно тоді було точно таким), але ти йому віриш. Ти переживаєш за них... Одна з кращих книг, ці емоції які вона викликає. Достойна книга одна з кращих я б навіть сказав. Тож можу рекомендувати. Щодо переводу мені здається що деякі прізвища перекрутили і зустрічаються деякі сюжетні так сказати "недописки" (ну принаймні один раз). (І на мою думку краще перевидати цей роман з оновленим переводом).

Біла ворона. Чорна вівця у стаді. Аутсайдерка в шкільному колективі. Дівчинка, яка у перший день навчання стала на коліна в їдальні, щоб помолитися перед обідом. І цей вчинок визначив усе її подальше шкільне життя. Вихована мамою-фанатичкою, яка днями залишала її у замкненій комірці, змушуючи молитись, забороняючи дивитись на інших жінок, називаючи жіночі груди грішними торбами. Вихована жінкою, яка вважала, що груди ростуть лише в тих, хто звертає зі шляху Божого, і місячні приходять теж лише у якості покарання за гріхи. Чи могла б така дівчинка мати нормальне життя? Могла б. Але не мала. Бо діти бувають до біса жорстокими. І коли вони обирають жертву, то вона залишається нею на довгі роки. Чи могла б Керрі уникнути цього цькування? Могла б, якби мала нормальну маму. Але вона не мала. Тому вирішила впоратись з тими, хто її ображав, по-своєму, як уміла. А вигадати можна багато чого, якщо володієш телекінезом. У анотації сказано, що "жертва стає катом", але для мене Керрі так і не стала втіленням зла. Нещасна злякана дитина, яка просто хотіла нормально жити: зустрічатися з хлопцями, заводити друзів, мати змогу відвідати випускний і спокійно вчитися... А ще, я думаю, ця книжка була б не зайвою у шкільній програмі, бо діти, повторюсь, жорстокі, а ця історія могла б стати щепленням від булінгу і, окрім сміху через ситуацію з тампонами, викликати ще й розуміння того, що кожна дія призводить до певних наслідків.