Эта условная "сказка", конечно совсем не сказка, а философская притча. В которой с одной стороны воссоздается национальный колорит и мироощущение, а с другой производятся глубокие актуальные смыслы. Можно сказать, что "Казка про калинову сопілку" - это драма традиционной семьи. Помимо грехов родителей, здесь есть и совершенно другая линия. В одной семье растут две совершенно разные сестры. Одна просто создана для традиции, а другая слишком одаренная и ей нет места в социуме, ей бы лучше в монастырь, пока ее неуемная натура не разрушила себя и все остальное. Это драма талантливой женщины в домодерном обществе. Так что, это не только модель Каина и Авеля, но и женская версия Фауста. Именно чего-то такого и следовало ожидать от Оксаны Забужко. Это точно, история не для детей, как и многое из литературы, читаемой по школьной программе. Жаль конечно, что все у украинцев, как и у соседей лишено полутонов, в том числе и литература. Из крайности в крайность - или очень серьезно и тяжело, или так легко и весело, что хоть пляши. В общем - барокко все еще пульсирует в жилах национальной литературы. Сельская жизнь проще и состоит из меньшего количества элементов, ем городская, так что селянская честность, если смотреть на нее объективно и не романтизировать - это просто часть жизненного уклада, в духе того, как бытие порой формирует сознание.

В українського народу і його самобутнього фольклору є одна визначна риса (в інших етносів, беззаперечно, теж, але в українців це виявляється дуже сильно) - усе з усім пов'язано. Ніщо не виникає просто так і за помилки батьків, дійсно, відповідають діти... Книга О. Забужко повертає нас до витоків української моралі, християнських чеснот, вдало й майстерно переплетених з селянським (простим, але чесним) мисленням, слов'янською демонологією, одвічними поняттями добра і зла в контексті біблійної легенди про братовбивство. Письменниця по-новому осмислює цю проблему і подає нам результат своїх міркувань у вигляді казки, легенди, притчі-перестороги. Після прочитання виникає низка запитань до самого себе, до своєї поведінки. А чи все в нашому "тепер" має таку сильну проекцію на "тоді"? Чи маємо ми право робити щось комусь на зло? Маємо право когось ненавидіти і заздрити? "Казка..." наштовхує нас на осмислення цих питань,до яких ми так рідко звертаємось у буденності. У підвалинах історії про двох сестер криється щось безсумнівно більше, ніж народна мораль про "дідову й бабину дочку". Це - мораль усього суспільства, як минулого, так і прийдешнього, яке складається з найменшого(але й найважливішого) - з родини, батьків, братів і сестер. А отже - це запитання (ледь не заклик до міркувань)до кожного зокрема й до нації - загалом...