Єдина перекладена українською книжка суперпопулярного на батьківщині письменника Владіміра Балли. Його порівнюють із Кафкою, але мені здається, це дуже вже притяГнуто за вуха. "Історія батька" - чоловіча розповідь про чоловіка, і написана теж для чоловіків. Судячи з усього, вона писалась як спроба показати, що не всім главам сімейств комфортно у формулі: збудував дім - посадив дерево - виховав сина. Головний герой перманентно нещасний у цьому всьому. Але це пів біди. Тут абсолютно всі персонажі відштовхуючі, нещасні і потворні у своїх переживаннях. Кожен думає лише про себе. Жодного світлого момента за всі 140 сторінок. Тоді про що ця історія? Ти нещасний, то не дивно, що не намагаєшся зробити когось щасливим? Чи що так чи інакше сімейне життя несе лише пустку і ненависть? Чи що чоловікові взагалі сім'я шкодить? Всі ці тези викликають у мене великі сумніви. Знаю, що є багато хто в захваті від того, як пише Балла. Але мені навіть цікаво, як можна було щось роздивитись у цій книжці.

Книжка інтригує з першого розділу, коли оповідач розповідає, як він, дорослий, приходить до педіатра, і той мне йому яєчка і радить ніколи не заводити дітей. Твір видається дещо комічним, бо у ньому багато дотепних моментів. Наприклад, коли головний герой розповідає, що ніколи не ганявся за синами із сокирою, тому люди навколо вважають, що він не цікавиться дітьми. Але загалом книжка дуже глибока й сумна. Бо в ній описано період життя сім’ї, у якій немає взаємних почуттів: чоловік не знаходить спільної мови з дружиною, з дітьми, не контактує з синами. Усе це відбувається у будинку, побудованому старшим братом головного героя. Цілком природно, що з часом головний герой починає сумніватися, чи у нього був брат, і чи це саме він побудував будинок, який, що закономірно, здебільшого схований під землею, щоб сусіди не запідозрили їх у розкоші. Тема батька проступає крізь усі сторінки твору. Однак твір не дає засумніватися – батько із головного героя просто-таки ніякий. Ні разу не було згадано про яку-небудь допомогу батька синам, будь-яку їхню співпрацю чи хоча б розмову. Зате постійно лунала критика синів від батька. Ця книжка доволі своєрідна, бо зазвичай у творах оповідач позитивний герой, чого аж ніяк не можна сказати про цього головного героя, який і веде оповідь. Його постійні зради й критика дружини, критика синів відштовхують читачів від нього, дають підстави подумати про власну сім’ю і про те, як поліпшити у ній стосунки. Тому книжка видається необхідною для прочитання.

Между литературой Украины и Словакии много общего, и это касается не только отдельных тем. Практически все персонажи словацких текстов можно перенести в украинские реалии и наоборот. Поэтому главным героем «Іменем батька» мог бы стать любой украинец, который бы решился на такой рассказ. Автор изображает отношения между отцом и сыном, причем довольно-таки необычные отношения. Мы, украинцы, привыкли к тому, что, когда рождается ребенок, родители пытаются посвятить себя ему полностью, ставя свое чадо в центр всей Вселенной. В книге же кардинально все иначе: «Не розумію, чому я повинен був би надавати комусь перевагу лише через те, що це мій син. Гаразд, я його не вб’ю. Але це все. Для мене це чужа людина». И подобная тональность не изменится на протяжении всего произведения. Жестоко, не так ли? Балла думает по-другому: его персонаж не представляет из себя волка в овечьей шкуре, а сразу предупреждает: далее по тексту будет еще жарче и на таких фразах дело не кончится. Но, главная правда в том, что таких мужчин не только в Словакии, но и в других странах, очень-очень много. Просто далеко не все решаются признать то, что роль отца - не для них. Им проще изображать восторг от того, что их постоянно окружает, чем открыть душу и показать сущность. Все события в «Іменем батька» разворачиваются вокруг переезда молодой семьи в новый, еще не до конца достроенный дом, в подвале которого впоследствии начнут происходить мистические вещи. Совсем скоро брак молодой пары начинает трещать по швам, а мужчина, конечно, не хочет признать свою вину, считая себя не причастным к тому, что его жена постепенно сходит с ума, младший сын презирает, а соседи дико раздражают. Причем, оправдание всему - самое банальное: «Я також хотів поводитись у шлюбі відповідально. Але чи може молодий чоловік на початку уявити, яким буде кінець? Чоловіка у чоловікові не заховаєш. Якщо заховаєш, то із наслідками», - ох уж, этот коварный Балла! Он будто и пытается навязать читателям мысль, что все мужчины - одинаковые и от природы они не должны хранить верность, воспитывать детей, помогать дома (для этого есть дети). Одновременно Балла поливает все соусом иронической трагикомичности, всем нутром показывает, что он всего лишь разочарован традиционным восприятием роли отца в обществе. Ему не хватает свободы от устоявшихся норм и традиций, от человеческого предубеждения. «Іменем батька» - это крик отчаяния человека, который устал от одиночества. И, несмотря на то, что он постоянно находится в окружении других людей, ему не удается до конца социализироваться. Считаю, это самое крутое произведение постмодернизма, которое я прочитал в последнее время.