Цю книжку, я замовив доволі давно, ну і спробував читати, і вона мені відверто не пішла, стало навіть образливо, купив, а не прочитав. Але менше з тим, настав час, коли нічого до читання не мав, і згадав про неї, ну і думаю треба перепросити її, і звичайно перепросив, ну і висновок такий, вона мені сподобалась, а чому з першого разу не зайшла, цього вже я не знаю. Хороша життєва збірка від пана Андрія, оповідання близькі для читача, хороші роздуми про важливі речі, як про державу, чи про ідентичність, так і про речі особистісні, наприклад емоцію від улюбленої музики, яка нахлинула десь під Києвом. Перше на що я звернув увагу, ще при виборі книга на сайті yakaboo.ua, то це оформлення, мені воно сподобалося, книга зроблена якісно, як завжди у ВСЛ. Мені особисто, перш за все емоційно сподобалося оповідання «Папа», про вже святого Івана Павла 2, просто сльози в певному моменті накочуються, а також про прадіда самого автора, котрий був репресований в 1937 році радянськими окупантами, адже ця історія мені близька через те, що двох моїх прадідів польського походження знищила червона машина терору. Звичайно це художній текст, але в ньому достатньо філософських думок, що робить його ще цікавішим і кориснішим. Надворі осінь і холод, тому читайте, адже воно зігріває і в ньому нуль калорій.

,,І тим, що в гробах..." - збірка короткої прози, власне, есеїв, авторства Андрія Бондаря, який відомий, перш за все, як публіцист, перекладач та блогер. Вона з'явилася на світ завдяки старанням упорядниці, знаної літературознавчині та критику, Ганні Улюрі. Саме завдяки їй написані впродовж тринадцяти років (з 2003 по 2013 роки) різнонастроєві тексти впорядкувалися у книжку. Як стверджує письменник, п'ятдесят відсотків народження окремого видання - заслуга упорядниці. Вона зуміла побачити певну логіку текстів, розмістивши саме у тій послідовності, яка є у книжці. Природньо, що саме пані Ганна Улюра написала передмову до ,,І тим, що в гробах...". Ця збірка - дійсно, збірка дуже суб'єктивних суджень, чи то пак авторських рефлексій, Андрія Бондаря на теми, якщо так можна сказати, про все, що трапляється на очі. Особисто в мене, виникло відчуття, що ці есеї - така собі суміш сумбуру, іронії (сарказму? стьобу?) та навіть... святотацтва. Автор, як на мене, поєднував разом не те що непоєднуване у різних аспектах (перш за все, моральному), а навіть у безглуздо-глузливо-незрозуміло-навіщо поданні. Я так розумію, дану книжку слід відносити до постмодерну або авангарду. Позитивним моментом читання цієї збірки є цікава манера оповіді. Відчувається, що автор є перекладачем, зважаючи на багату мову речень. Власне, темі перекладацької діяльності є присвячене одне есе, в якому Андрій Боднар роздумує над значенням фрази ,,Я зустрічалась з ним і спала" так, як би зрозумів її іноземець, що вивчає українську мову. Слід віддати належне, що письменник (читай філософ)) тут і справді має рацію.) Кому можна порадити збірку короткої прози ,,І тим, що в гробах..."? Тим, хто знайомий з його стилем письма, почуттям гумору, іронії, перш за все, з дописів у блозі чи публіцистики. А також усім бажаючим спробувати щось незвичне у сучасній українській літературі. Комусь - сподобається, хтось - не зрозуміє. Цілком можливо, що через десятки років сприйняття збірки зміниться. Побачимо.

Минуло небагато часу з того моменту, як я вирішив замовити книжку сучасного українського письменника-прозаїка Андрія Бондаря «І тим, що в гробах». Перше, що мене здивувало та привернуло мою увагу – це назва збірки «І тим, що в гробах», назва якої «запозичена» з Біблії: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував". Після такої гучної назви, на мою думку, книга повинна була стати найкращою серед тих, з якими я вже встиг ознайомитися. Перед тим, як починати читати основну частину книги я, як кожен сумлінний читач, ознайомився з передмовою, яка піднесла цю книгу на Еверест, Карпати та гору Косцюшко одночасно. Прочитуючи аркуш за аркушем я став помічати фрагменти деяких прозаїчних творів, які вже на той час мене дуже сильно заінтригували й мені хотілося ще з більшою силою почати читати основну частину. Завершивши передмову, я нарешті побачив назву першого «літературного алмазу» – «Дід Тодось», прочитавши цей твір у мене були дуже сильні емоції, бо саме в ній, у цій «малій прозі», я побачив образ свого діда, який не відрізнявся за описом у книжці, від мого діда, з яким Андрій Бондар апріорі не може бути знайомий. Почавши читати іншу «новелку», я чомусь згадав такий вислів «Спуститися з небес на землю» – саме це й сталося. Відверто кажучи, сподівався все-таки перейнятися почуттям до сучасної української літератури. Але знову щось пішло не так .. У деяких текстах взагалі не зрозуміло, що хотів цим «сказати» автор (наприклад, я зовсім не зрозумів історію про хлопчика, який розповідає про те, коли він почав займатися онанізмом, а також, як на це вплинув Перший Секретар КПРС; але ж у передмові читачів попередили про те, що тести не мають прямого відношення до реальності й реальних подій. Зміст інших творів більш зрозумілий і прозоріший, але значущість цих «текстиків», з літературної точки зору, викликає сумнів, хоча, як говорять: «На кожен товар - є свій купець». Особливо мене обурило авторське сприйняття пісні «Два кольори», яка, на мій погляд, уособлює долю кожного українця та й не тільки українця, а будь-яку людину. Також десь «іронічно» та «сатирично» переказані історії будь-якої пострадянської сім’ї, які фатально вплинуло на формування особистості автора й читача (наприклад, історія про те, що «поссовєтськая» родина, у якої заберуть ковбасу по 2,20, гімн Міхалкова та гроші з ощадних книжок буде сприймайте це спокійно, а якщо відібрати мультики – це переросте в суспільне потрясіння, а потім у революцію, як на мене це дурість.). Можливо, я застряг у застарілих уявленнях про те, що література повинна допомагати пізнати світ, проповідувати добро й милосердя, зрештою – допомагати пізнати себе. На жаль у цій книжці я не побачив нічого з вищенаведеного. Ця книга, з огляду на назву повинна донести до читача щось «окрилене» і «філософічне», але залишає в мене тільки почуття огиди, спустошеності і морального зґвалтування! Сучасна література ... вона не для кожного.