Восьмерых незнакомцев приглашают в гости на загадочный Солдатский остров. Любопытство убило не только кошку. С сюжетной, эмоциональной и логической точек зрения все заинтересовывает, цепляет и замечательно сходится. Вот просто всё, как я люблю. Эта книга очень сильно напомнила мне триллеры Франка Тилье. Вполне возможно, что при написании своих историй, он вдохновлялся именно этой книгой. На вопрос "кто убийцы?" у меня было приготовлено несколько ответов. Оказалось, что среди них была и правильная. Финал прекрасен. Он вызвал у меня эмоции восхищения и приятного удивления. Рекомендую.

Ка-то раз, одним чудесным днем собрались десять человек на богом забытом, отрезанном от внешнего мира островке. А там их ждал, в прямом смысле этого слова, смертельный сюрприз. Граммофон зачитал им приговор, а потом их начали по очереди убивать. Да и еще в соответствии со старинной детской считалкой. Десять негритят (или “И ни кого не стало...”) - лучший детективный роман Агаты Кристи. Отлично держит в напряжении до самой последней страницы. Причем, как и заведено в романах Королевы Детектива, догадаться кто-же настоящий убийца невозможно. А кульминация, в которой и происходит раскрытие истины заставляет от неожиданности широко открыть глаза даже самого искушенного любителя детективов. В англоязычных странах роман печатается с названием “И никого не стало”. Во Франции в 2020 году роман был (из-за той же политкорректности) переиздан под названием “Их было десять”, а негритят окончательно заменили на солдатиком. В-общем, как бы роман не назывался, это действительно одно из лучших произведений Агаты Кристи!

Дуже рідко читаю детективи, бо не є шанувальником цього жанру, але не міг оминути увагою загальновизнану детективну класику. Книга "І не лишилось жодного" краще знана у нас як "Десять негренят" (оригінальну англійську назву в Америці, а потім і у світі змінили з міркувань політкоректності). Не переповідатиму сюжет - він загалом відомий навіть тим, хто читатиме роман уперше. Ця обізнаність трохи заважала, бо псувала інтригу й напругу - я заздалегідь розумів, що наприкінці усі загинуть. Щоправда, "загадку містера Оуена" самотужки розв'язати не вдалося - епілог виявився несподіваним. Однак більш уважно я стежив навіть не за вбивствами, а за внутрішнім станом героїв. Не погоджуюся з думкою іншої рецензентки Марини, ніби "герої книги взагалі ніякі". Навпаки, ми бачимо в романі зіткнення різних, часом протилежних характерів. Крім боротьби за життя багатьом героям доводиться також постійно притлумлювати власне сумління (тут спадають на думку аналогії зі "Злочином і карою" Достоєвського), натомість інших совість зовсім не "гризе". Сприйняття персонажами вчинених ними злочинів - це, либонь, найцікавіший момент у книзі. Як можна називати "ніякими" Ломбарда чи Віру Клейторн? Це яскраві і при тому геть різні особистості! Роман "І не лишилось жодного" ставився в театрі та екранізувався багато разів у різних країнах. Тут є цікавий нюанс. За сюжетом роману Агата Крісті трохи пізніше написала однойменну п'єсу, дещо змінивши аж надто безрадісний і психологічно важкий для глядача фінал. У п'єсі Ломбард та Віра Клейторн виявляються невинними в інкримінованих їм злочинах, щасливо уникають загибелі та одружуються. В основі більшості західних кінофільмів лежить саме версія з "геппі ендом", якщо взагалі доречно вести мову про якусь "щасливу кінцівку" на тлі безлічі смертей. Лише радянський фільм 1987 року "Десять негренят" та новіший фільм ВВС "І не лишилось жодного" дотримуються початкової "похмурої" версії перебігу подій, поданої в романі.