Книга Homo Urbanus. Парадокс еволюції

Книга Homo Urbanus. Парадокс еволюції

3 Відгуки
Формат
Мова книги
Видавництво
Рік видання

Йелле Роймер (1953 р. н.) директор природничо-історичного музею в Роттердамі, професор Утрехтського університету, палеонтолог, автор багатьох монографій. У цій книжці Йелле Роймер розмірковує над еволюцією людини, перспективами її розвитку та намагається, наскільки це можливо, спрогнозувати майбутнє людського виду, виходячи з мільйонів років історії життя на Землі.

Яке майбутнє чекає на людство? Чи існуватиме наш вид через тисячу, десять тисяч, мільйон років? І якщо існуватиме, то в якому вигляді? Все вказує на те, що людство проживає останні блаженні часи індивідуалізму і попереду на нас чекає злиття в один грандіозний колективний суперорганізм, який мешкатиме в урбаністичних термітниках міст майбутнього, перші паростки яких ми вже сьогодні спостерігаємо на прикладі найбільших мегаполісів світу. Можливість виживання нашого виду лежить у площині перетворень і пристосування до навколишнього середовища, яке все сильніше змінюється під натиском штучної "другої природи". Майбутнє належить не Людині розумній, а Людині урбаністичній, так вважає Йелле Роймер і, ознайомившись з його аргументацією, з ним важко не погодитися.

Ніщо не вказує на те, що еволюція мала на меті виникнення людини. І ніщо не вказує на те, що життя обертається навколо одного-єдиного індивідуума. То чому ж ми самі вважаємо себе такими важливими, такими унікальними? Хоча поведінка групи людей виявляє структурну подібність з тим, що називають суперорганізмом, проте кожний індивідуальний член такої групи твердо переконаний, що повністю контролює власні думки, власні дії та власні почуття. Про цей дещо незручний парадокс і йдеться в Homo urbanus.

З майстерністю вправного оповідача та екскурсовода, Йелле Роймер веде нас повз події нашої епохи, в якій доведена до абсурду індивідуалізація начебто збігається з майже примусовою груповою поведінкою, що нагадує поведінку табуна риб або зграї шпаків. Чи завжди людина прагне жити відлюдно у вибраному нею просторі, а чи вона перетворюється на все краще пристосовану ланку супермозку, створеного із мізків усіх тих людей, сполучених між собою невидимими дротами комунікації? У своїх пошуках пояснення цього парадоксу, Роймер бачить виникнення нового, раніше не описаного виду людини, який еволюціонує більшою мірою, аніж нам того хочеться.

Homo urbanus не є ані футуристичним, ані апокаліптичним сценарієм. Йелле Роймер дотримується тих самих фактів, яких упродовж еволюції дотримувалося життя, оскільки наше майбутнє за еволюцією.

Продавець товару
Код товару
833243
Характеристики
Тип обкладинки
Тверда
Мова
Українська
Опис книги

Йелле Роймер (1953 р. н.) директор природничо-історичного музею в Роттердамі, професор Утрехтського університету, палеонтолог, автор багатьох монографій. У цій книжці Йелле Роймер розмірковує над еволюцією людини, перспективами її розвитку та намагається, наскільки це можливо, спрогнозувати майбутнє людського виду, виходячи з мільйонів років історії життя на Землі.

Яке майбутнє чекає на людство? Чи існуватиме наш вид через тисячу, десять тисяч, мільйон років? І якщо існуватиме, то в якому вигляді? Все вказує на те, що людство проживає останні блаженні часи індивідуалізму і попереду на нас чекає злиття в один грандіозний колективний суперорганізм, який мешкатиме в урбаністичних термітниках міст майбутнього, перші паростки яких ми вже сьогодні спостерігаємо на прикладі найбільших мегаполісів світу. Можливість виживання нашого виду лежить у площині перетворень і пристосування до навколишнього середовища, яке все сильніше змінюється під натиском штучної "другої природи". Майбутнє належить не Людині розумній, а Людині урбаністичній, так вважає Йелле Роймер і, ознайомившись з його аргументацією, з ним важко не погодитися.

Ніщо не вказує на те, що еволюція мала на меті виникнення людини. І ніщо не вказує на те, що життя обертається навколо одного-єдиного індивідуума. То чому ж ми самі вважаємо себе такими важливими, такими унікальними? Хоча поведінка групи людей виявляє структурну подібність з тим, що називають суперорганізмом, проте кожний індивідуальний член такої групи твердо переконаний, що повністю контролює власні думки, власні дії та власні почуття. Про цей дещо незручний парадокс і йдеться в Homo urbanus.

З майстерністю вправного оповідача та екскурсовода, Йелле Роймер веде нас повз події нашої епохи, в якій доведена до абсурду індивідуалізація начебто збігається з майже примусовою груповою поведінкою, що нагадує поведінку табуна риб або зграї шпаків. Чи завжди людина прагне жити відлюдно у вибраному нею просторі, а чи вона перетворюється на все краще пристосовану ланку супермозку, створеного із мізків усіх тих людей, сполучених між собою невидимими дротами комунікації? У своїх пошуках пояснення цього парадоксу, Роймер бачить виникнення нового, раніше не описаного виду людини, який еволюціонує більшою мірою, аніж нам того хочеться.

Homo urbanus не є ані футуристичним, ані апокаліптичним сценарієм. Йелле Роймер дотримується тих самих фактів, яких упродовж еволюції дотримувалося життя, оскільки наше майбутнє за еволюцією.

Відгуки
3 Відгуки
Oleksandr Tkachenko
22 лютого 2021 р
4 бали
Чому ця книжка не описує достовірне майбутнє
Одразу напишу свій висновок спочатку для тих хто просто прийшов почитати коментарі і вирішити – брати книгу чи ні. Якщо ви хочете згадати прекрасні шкільні часи і освіжити свої знання в області еволюції, а також дізнатися певні цікаві факти про мурах, термінтів і про інших живих істот, включаючи людину, то ТАК, беріть, але не плекайте великих сподівань, що ця книжка «взірве» вам мозок. Доволі непогана невелика книга, з трохи вульгарними назвами розділів і без великої кількості нудної термінології. УВАГА МАКСИМАЛЬНО СУБ’ЄКТИВНА ДУМКА! Щодо самої гіпотези пана Роймера, що наше майбутнє в урбаністичному еусоціальному суспільстві. Я не повністю згоден з цим твердженням і з тими аргументами, що наводив автор. Як на мене Йелле Роймер повністю ігнорує здобутки сучасного світу, а саме роботифікацію виробництва, армій і тд. Він пише (мова йде про людей майбутнього), що все суспільство буде поділено на касти, на кшталт мурашника, існуватимуть королеви-матки, яких обслуговуватиме групка привілейованих самців для розмноження (тільки ці особини можуть спарюватись, всі хто нижче кастою матимуть так званий антисексовний ген), будуть стерильні няньки, робітники, військові і ще велика кількість інших каст, які працюватимуть тільки на благо суспільства, відкидаючи будь-яку індивідуальність. Звучить начебто круто, але є одне «АЛЕ», що робити з технологіями? Чим зайняти людей, які через брак зайнятості в зв’язку з тотальною роботифікацією виробництва, не зможуть працювати? Адже для еусоціального суспільства зайнятість всіх особин є надважливим. Все знищити і відкотити людство в кам’яний вік? Тільки в первісному світі потрібно настільки багато робочих рук і всі вони будуть зайнятими, але така форма суспільства неможлива в ті часи, коли роботи ефективно працюють на фабриках, роблять хірургічні операції, керують автобусами, і з плином часу цей список все збільшуватиметься і збільшуватиметься. І що тоді? Над цим потрібно ще подумати…
Лариса Бондаренко
7 листопада 2020 р
5 балів
Парадокс майбутнього існування людства
Твір Йелле Ройммера захопив з першого рядка. Не очікувано відверто і неупереджено відкрито автор подає ексклюзивний погляд на "дещо незручний парадокс" індивідуального існування одного індивідуума. Начебто він існує самостійно, має право на власні думки та переконання, але насправді він (індивідуум) існує в межах одного суперорганізму. Наскільки правдоподібно людина може існувати відлюдно, відмежовано і все ж таки вона, як би соціально не пручалася, врешті решт буде проковтнута супермозком і вилущена як соняшникове зерно. Висновки автора вражаючі, а саме: індивідуум - це лише "рівень організації". Кожен з нас є окремою екосистемою. Ми утворюємо популяцію і, таким чином, є частиною урбаністичної екосистеми. МИ - це нагромадження мільярдів мікроорганізмів. Без інших індивідуумів поряд ми відчуваємо себе нещасними. Нам конче необхідно мати родину, друзів, колектив. МИ збираємося у великі товариства, які мають здатність мутувати, - від табунців риб до мурашника. Тож чим насправді є наше суспільство і до чого ми ще зеволюціонізуємо? Думка автора, що "...наше майбутнє полягатиме у все більшому і більшому соціальному скупченні", не позбавлена раціо. Треба визнати, що після прочитання ессе стало моторошно. Ми не знаємо всього, що є рушійною силою, яка направляє теперішню цивілізацію. Цікаво - до чого вона її донаправить? Рекомендую до читання і осмислення. Авторові особлива щира вдячність.
Павел Замотаев
26 липня 2020 р
5 балів
Хочемо ми цього чи ні, але ми теж представники тваринного світу
Це досить невелике есе написано біологом, професором Університету в Утрехті Йелле Роймером. Розміри мають значення, це відомо тим читачам, хто в муках долав товстенні труди Ричарда Доккінза та деяких інших вчених, які вважають багаторазові повтори та зловживання спеціальною термінологію необхідним засобом втулмачення їх ідей у дурні голови неофітів. Роймер формулює стисло свої дещо провокаційні погляди. Деякі з них багатьом не сподобаються. Хто хоче вважати себе тільки оболонкою для колоній мікроорганізмів, чи інвазійним видом східноафриканської голої мавпи, що ухиляється від чисельної регуляції, яка була б позитивна і для виду і для планети в цілому. Основна ідея книги полягає в тому, що одною з альтернатив мутацій нашого виду може бути виникнення Homo Urbanus, який буде жити у мегаполісах, що функціонуватимуть за правилами мурашника чи термітника. І це стосується не тільки місця проживання, а і усіх механізмів несоціальної поведінки. Тобто тільки обмежена кількість особей будуть дбати про розмноження. Більшість наслідує антисексовий ген. Це мешканці-робітники. Вони будуть вирощувати харчі в спеціальних теплицях в самому домі, дбати про захист, ремонт, та інше. Антисексовий ген людство може набути шляхом зараження деяким вірусом, я терміти набули ген Neofem2. І тоді вже ні віагра ні PornoHub не допоможуть. Так лише завдяки одній мутації в гені FOXP2 людина набула можливості артикулювано розмовляти. Тобто виникла Людина Розумна (Homo Sapiens). Не дуже весело. Але альтернатива зрощення з комп'ютером, та вирощування клонів теж не надихає. Тож можна не погоджуватись з основною ідеєю автора, але він наводить дуже багато цікавих фактів, що реально можуть вплинути на деякі погляди читача.
Виникли запитання? 0-800-335-425
117 грн
Немає в наявності
Паперова книга