Вперше я придбала собі "Холодний Яр" в с. Буда під час щорічних вшанувань Холодноярських Повстанців та Вільного Козацтва, в далекому 2013 році. Тоді, будучи студенткою історичного факультету, я страшенно зацікавилась книгою. Оскільки моє коріння лежить із Холодного Яру - с. Худоліївка, Медведівка, Трушівці, то це стало особистим... Щоправда, моя бабуся ( 1932 р.н.) зовсім нічого не знає про славнозвісну Холодноярську Республіку. Тільки що була якась "контра". Отак от якісно радянська влада зачистила повстання. Книга стала для мене відкриттям. Перед тим я прочитала "Залишенця. Чорного Ворона" Василя Шкляра, тому книга мені пішла дуже легко. Буду відвертою, "Холодний Яр" Горліса-Горського я перечитувала більше як 5 разів. Відповідно, розбираючи на цитати. Але почеркане і з закладочками у мене інше, старе видання. Саме це, академічне, прочитане лише один раз і стоїть красиве на поличці. Книга розібрана на цитати, які я активно використовую в повсякденному житті. Одним із найбільш улюблених моментів є сцена, де Андрій Чорнота говорить про ментальність українського народу. Цитата : “А полюбуйся нашим нащадком великих прадідів, що потрясала колись мурами Царгороду! Навіть у своєму бойовому гімнові він називає ворогів не інакше як ласкаво, "воріженьками", які мають від чогось згинути як роса на сонці, бо він сам задобрий і залівнивий, щоб розбити їм голови ( ... ). К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний пав'ячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо наших "приятелів" шанувати їх - Україна ніколи не буде щасливою. ” Андрій Чорнота\ Юрій Горліс-Горський, "Холодний яр" Закінчуючи, скажу, що цей роман-мемуари вартий уваги кожного, хто має честь називати себе українцем. Дуже раджу до прочитання та придбання для власної домашньої бібліотеки.

Вирішив прочитати даний твір за рекомендацією одного відомого культурного діяча, який за мотивами цієї книги написав чудову пісню. Тема боротьби за українську незалежність завжди привертає увагу, тому й "Холодний Яр" попався під руки. Під час прочитання в мене був незвичний резонанс: коли починав читати роман, було якось нецікаво, нуднувато, змушував себе читати, навіть подумував закинути цю книгу. Та ось, дочекавшись відпустки, все ж пересилив себе. Навіть почало подобатись і дуже зацікавився перебігом подій в цій історії. Забувши про передмову, до мене не одразу дійшло, що автор переповідає свої спогади, навіть його фото додається, зроблене під час його перебування під вартою. От тільки шкода, що у виданні лише перша частина спогадів. Дуже хочеться прочитати продовження, але воно, за словами упорядника, невідомо коли буде, бо досі не знайдено відповідне джерело. Тож маю бажання і надію, що невдовзі академічне видання другої частини "Холодного Яру" все ж побачить світ, бо нема бажання читати інші видання, оскільки там багато помилок та перекручень.

«Воля України – або смерть!» на холодноярському прапорі – це не «прапорова декламація» наших «куренів смерті» , що давно порозбігалися. Це тверде, логічне окреслення положення..!» Що ви знаєте про Холодний Яр, крім того що це вірш Тараса Шевченка? До читання книги українського письменника, громадського та військового діяча Юрія Горліс-Горського, якого я просто чудом для себе відкрила і дуже тішуся цьому, я мало що знала про Холодний Яр. Це не просто урочище та лісовий масив на території Чигиринського та Кам’янського районів Черкаської області. Це центр Холодноярської Республіки, яка була осередком українського повстанського руху протягом 1918-1922 років проти німецьких окупантів під час Першої світової війни та згодом червоної армії, яка почала запроваджувати свою жорстоку та таку ненависну для кожного українця радянську владу. Насправді книга дуже важка та трагічна, вона розповідає про одну із нелегких сторінок української історії, а саме про Визвольну боротьбу за незалежність України. Але цим ця книга цінна для нас? Тим, що про справжні події того часу нам розповідає не художня уява письменника, а реальний свідок і безпосередній учасник. Сам Юрій Горліс-Горський був осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Холодноярської Республіки Василя Чучупаки у 1920 –х роках. Я можу багато ще розповідати про цю книгу, яка має безперечно важливе не тільки літературне, але і історичне значення для всієї історії України. Але скажу просто – прочитайте цю книгу!