Сергей Сергеевич (Saigon) "Грязь [*khaki]" Як, як оцінувати такі книги? Чи можуть вони не зачепити, не вразити, не боліти? Навряд, якщо Ви українець... Ще одна книга про війну. Так, про ту, яка досі вирує на теренах України, яку усі, сидячи на дивані, знають як завершити, та ніхто не здатний цього зробити в реальності. Про ту війну, у якій кожен бачить своє. Хтось іде на неї за велінням серця, хтось не такий дурний, щоб за східняків воювати, нехай син ____ (вписати прізвище) воює. Про ту війну, де ніяк не можуть зійтися на думці, хто ж у ній винен, хто кого здає і хто на війні заробляє. А вони тим часом є. Вона окремий організм, який за стільки років вибудував власну екосистему і живе за власними законами. Цей організм пахне димом, потом, брудом, чавкає калюжами, плюється вогнем, гримить вибухами, спить в будь-якому положенні, просинається навіть від поганенької кави і висловлюється суржиком, матом і завченими уставними фразами. І цей організм видається чимось жахливим. Але це лише на перший погляд. Він працює, як годинник-чітко, злагоджено. Для усіх своїх гвинтиків - він зрозумілий і рідний. Вони його по-своєму люблять, цінують, бережуть. Вони втомлені, але... Здається, вони втомлені від нашої втоми... Раджу! Це інша енергетика, інша атмосфера, ніж у "Карателях", тут менше світлих та позитивних моментів, але цінність цієї книги така ж велика і потужна.