Книга Глибина різкості

Найшвидше на війну реагують поети, а вже потім прозаїки, адже другим потрібний час на осмислення, а перші емоційно вибухають, поезія то все ж емоція. Першим на російсько-українську війну в літературі зреагував Сергій Жадан збіркою поезій «Життя Марії», до слова в автора вийшла потужна книжка, і ось мені до рук потрапила збірка поезій Ірини Цілик «Глибина різкості», і я сиджу пишу цю рецензію і думаю про цю збірку, і думки хороші. В ній є місце для війни, адже чоловік авторки був там, він військовий, тут є місце для рефлексій з дитинства, тут гармонійно з’єднане минуле і теперішнє, минуле і майбутнє, і теперішнє і майбутнє. Вірші про важкі речі, про досвід, котрий лякає, але при цьому вони наповненні любов, вони ліричні і легкі.
Ці верлібри - досить безглузда спроба
Побороти силабо-тоніку між нами.
Але що ми можемо дати один одному?
Тільки вірші.
Тільки хардкор.
Вам подобається, бо мені дуже, адже це круто. Оформлення книги пречудова, ілюстрації, папір якісний, палітурка на високому рівні, дуже радий адже тримаю в руках 108 сторінок щастя.

Якщо поглянути на те, чиї вірші репостять у фейсбуці, то складеться враження, що поезію в Україні пише лише Сергій Жадан (якого я дуже люблю) і Ліна Костенко (яку взагалі не сприймаю). Ну, ще Катерина Бабкіна (не все, але багато що мені заходить).

Але насправді поетів сучасних значно більше. Одна з них - режисер і письменниця Ірина Цілик. Вона ж - дружина письменника Артема Чеха, який у 2015-2016 роках захищав Україну на Донбасі. А коли війна приходить у твою сім'ю - вона відображається і на тому, що ти пишеш. Так сталось і у Цілик.

Окрім цього, її вірші - про родинні історії, якісь рефлексії на життя, і про щось, що я так і не зрозуміла.

Просто вірші - це взагалі не моє. І крім згаданого вище Жадана я люблю ще Полозкову і Стуса (отакий дивний мікс). Ну, і все.

Тому мої умовні три зірки за книжку не означають, що Ірина Цілик пише погано. Поезія - це взагалі така тонка штука, мені здається, значно індивідуальніша за прозу. Можливо тому, що для зашифрованих у ній символів треба підбирати тонші ключі. Проза, навіть найхимерніша, завжди прямолінійніша. А це мені ближче