Гений. История человека, открывшего миру Хемингуэя и Фицджеральда

Оригінальна назва: "Max Perkins. Editor of genius". Це біографічна історія життя Макса Перкінса, редактора видавництва Scribners, який за час своєї кар'єри допоміг таким людям стати письменниками: Френсіс Скот Філджеральд, Ернест Хімінгуей, Томас Вулф і ще безліч інших. В цього редактора був унікальний талант, він міг серед хаотичного матеріалу розпізнати щось справді велике і надати йому форми. Він міг з роботи письменника, якого всі вважали безнадійним, зробити шедевр який читають і до сьогодні. Ця проста і непомітна людина мала стільки енергії, яка в свій час передалася мільйонам читачів, і плоди якої ми можемо пожинати і до сьогодні. Але важливо знати завдяки чому це все, і завдяки кому.

Оповідь в книзі йде з 1910-х до 1947 року. З часу джазу, крізь час падіння Волл-Срит, до другої світової війни і також повоєнні часи. В цей час жили і творили нову американську літературу люди, вказані вище. Тут дуже багато деталь з їхнього життя, книга настільки широко займає ті часи, що я б міг відкрито сказати що це біографія не однієї людини, а цілих літературних епох Америки. Це інколи втомлює, але також і є дуже цікавим. Якщо ви цікавитесь біографіями, американською літературою першої половини ХХ століття - цю книгу вам не можна пропустити в жодному разі.

Що не дуже сподобалось. Сюжет дійсно занадто роздутий місцями, наприклад Вулф прислав Перкінсу рукопис, а в відповідь ми бачимо пронумеровані зауваження, які зробив видавець в листі. Хм, для чого мені зауваження якщо я й не знаю про що твір? Далі, мене інколи дуже злила манера автора обривати логічну нитку. Наприклад, йде характеристика якогось твору, його підготовка, редакція і т.д. Займає це сторінок 20-30, а коли настає момент публікації, автор просто забуває про це. Але ж мені цікаво після цього дізнатись успіх твору! Наклад! Відгуки! Не розумію цієї логіки. Іноді в одному абзаці думки метаються по таких величезних протилежностях, що я думаю, там явно пару листочків десь загубилось. Тому читати було важкенько. Але, на щастя, в другій половині твору з'явилося таки трішки якогось життя, емоційності, а не просто відчуття ніби читаєш якусь нарізку з аналітичних газет.

Моя оцінка: 8/10

Будучи человеком, который никогда не увлекался биографиями известных людей, купила книгу из-за красивой обложки и трейлера фильма. Но буквально с первых страниц меня затянула вереница литературных событий. Несмотря на то, что главным героем книги является собственно издатель-гений Макс Перкинс, жизни его подопечных, особенно Скотта Фицджеральда, Эрнеста Хемингуэя, Томаса Вульфа, представлены читателю сполна.

Очень интересно было погрузиться в обстановку создания шедевров литературы, очутиться в кабинете издательского дома Скрайбнерс, пропитанного ароматом табака и рукописей. К Максу у меня сразу появилась симпатия и какая-то дочерняя любовь. Настолько терпеливым и мягким описал его автор. Перкинс помогал всем авторам, в ком видел талант, и мог рассмотреть золото среди тонны пепла. Такие люди, безусловно, заслуживают дань уважения, и эта биография поможет вам раскрыть для себя тайну издательского мира, покажет, как происходит процесс подготовки книги (кто бы мог подумать, что слова могут приносить людям столько счастья, удовольствия, радости и невыносимого отчаяния, горя и разочарований одновременно!).

Радуют также вставки личных переписок Макса с его друзьями, отрывки литературной критики, и даже рекомендации издателя своим авторам. (Не понимаю, почему в предыдущей рецензии это посчитали минусом, наоборот, как мне кажется, это больше вовлекает читателя в сам процесс и дает представление о том, какую огромную работу проделывает автор, создавая свой шедевр).

Итог: Однозначно рекомендую к прочтению!

Я не особый любитель биографий и подобные книги обычно идут мне с трудом. Вот и эту я читала очень долго - с перерывами месяцев 3. Но сказать, что она мне не понравилась я не могу. В эпоху, когда каждый у кого есть компьютер стремится писать книги (а потом и издавать их), когда на книжных полках магазинов полным -полно литературной безвкусицы, а порой и откровенного г..на было безумно интересно узнать как это делалось раньше. Макс Перкинс, литературный редактор - главный герой этой книги. С ним мы переносимся в 20-40 года прошлого столетия. Я была просто восхищена Максом - этот человек реально умел нюхом чуять таланты, но не только чуять, а еще и сделать так, чтоб эти таланты тоже поверили в себя так, как в них поверил Макс. В основном повествование крутиться около 3х личностей - Скотта Фицджеральда, Эрнеста Хемингуэя и Тома Вулфа. И наблюдать за этими величайшими писателями, а точнее за их литературным путем мне было безумно интересно. Хемингуэя я всегда таким и представляла - брутальный, излишне грубый, но честный. Он - боец и в его книгах это прекрасно видно. Фицджеральда мне было безумно жаль. Этот человек ярко зажегся и быстро сгорел. Его жизнь чем-то схожа на его произведения. И даже союз с безумной Зельдой - это то, что могло быть только у Скотта. А вот Вулф для меня так и остался загадкой. Мне он напомнил обиженного ребенка, который так и не смог делить любовь мамы к кому либо кроме себя.
Книга очень сложно читается, в ней много отрывков с писем и других исторических заметок. Автор проделал огромную и очень сложную работу для ее написания. Я бы хотела быть знакомой с кем-то подобным на Перкинса - мастером своего дела, умнейшим мужчиной и прекрасным другом. И именно потеря друзей подкосила этого великого человека.

Данная книга для меня стала настоящей находкой, так как без преувеличения открыла мне ранее неизведанный мир писателей потерянного поколения в США.
Э. Берг провел потрясающую работу и подарил миру биографию человека, который был частью этой эпохи вместе с Скоттом Фицжеральдом, Э. Хемингуэем и Т. Вульфом.
Повествование в книге нельзя назвать "ровным" или "линейным", автор словно работая над одной темой внезапно вспоминал нечто другое, невероятно важное и тут же записывал это ниже, но будьте уверенны, что подобные отступления отнюдь не портят книгу. Здесь чувствуется желание автора рассказать о Максе Перкинсе как человеке, и как об издателе, и потому в каждой главе идёт противодействие между этими двумя составляющими.
Интересно здесь и то, как подробно описываются отношения редактора с его любимыми авторами, его поддержка в трудной ситуации, что позволяет нам взглянуть иначе на идолов классической американской литературы.
Читатель имеет возможность заглянуть в щёлочку, где происходит процесс создания книги, её вычитка, вёрстка и т.д.
Я считаю, что эту книгу стоит прочесть хотя бы для общего развития, она не для всех, но я при чтении испытывала нескрываемое удовольствие, так как при достаточно сложном жанре "биографии" повествование оказалось наполнено сильной эмоциональной составляющей.
Красивая кино-обложка (фильм также рекомендую к просмотру) также является плюсом.
Читается книга легко и запоминается на долго.

Книга вызвала немного противоречивые чувства. Это очень большой труд автора Э. Скотта Берга. Количество обработанных первоисточников впечатляет. Только ради этого стоит прочитать эту книгу.
Рассказ идет о Максе Перкинсе, редакторе в издательстве Скрайбнерс. Он был очень талантлив, но всегда оставался в тени популярности открытых им писателей: Скотта Фицджеральда, Эрнеста Хэмингвея, Томаса Вулфа и других. Он был для своих подопечных не только редактором, но и "отцом", "нянькой", надежной опорой. Его аксессуар фетровая шляпа, которую он "никогда не снимает", делает его еще больше необычным.
Очень непривычно сначала было читать, потому что нет диалогов, книга написана в виде рассказа, писем Перкинса и его всех близких и знакомых. Мне лично не понравилось несколько моментов. Во-первых автор часто не заканчивает свой рассказ и переходит к другому, вроде теряет ниточку. Во-вторых, первых где-то 2/3 книги очень растянуты, а конец слишком сжат.
Но все равно книга понравилась. Интересно читать биографию гениального человека, ну и не менее гениальных его подопечных.

Э. Скотт Берг написав чудову книгу про життя Макса Перкінса, широко відомого у вузьких колах (я особисто про нього не чув поки до рук не потрапила дана книга) редактора. Основною лінією є, звичайно, його професійна діяльність. Але особисте життя та особисті відносини з авторами теж не на останньому місці. Прочитавши цю книгу, читач ознайомиться не тільки з біографією головного героя, а й з другорядними дійовими особами, такими як Томас Вульф, Ернест Хемінгуей та Ф.С.Фітцджеральд. Роман наповнений душевними переживаннями та життєвими проблемами всіх дійових осіб. Проте на першому плані, все ж таки, Макс Перкінс.
Це надзвичайна людина. І надзвичайність її не в якихось геніальних вчинках чи винаходах. Надзвичайність полягає в простоті. Талант Перкінса як редактора незаперечний. Він це знає. І розуміє, що просто повинен виконувати свою роботу як уміє, а вміє дуже добре. Він не намагається прославитись. Слава для письменників, його це не обходить. Але на шляху до слави і визнання вони просто загубилися б. І саме Макс направляє їх усіх по дорозі до мети. Це його покликання. Він допомагає своїм підопічним і просто як людина та друг, не обмежуючись лише професійними відносинами. Йому довіряють і його цінять.
Моє розуміння книги не було повним, оскільки з багатьма творами, про які йдеться в романі, я не знайомий. Тому раджу тим, хто збирається читати "Генія..." ознайомитись хоча б з творчістю Хемінгуея, Вульфа та Фітцджеральда. В такому разі даний роман буде зрозумілішим та простішим для сприйняття.

Не можна легко читати книгу про людину, якою захоплюєшся як професіоналом: Максвелл Перкінс - редактор-легенда, який змінив сам принцип сприйняття співпраці автора й редактора. Його життя ніби ілюстрація того, як одна людина може вплинути на покоління: "джазове" і Фіцджеральда, "втрачене" і Хемінгуея. Він активно творив нове обличчя свого видавництва як прогресивного, яке друкує вартісні книги: на кінець 40-х про них знали всі автори, а початківці особливо успішно штурмували 5-й поверх. Хоча Макс Перкінс сповідував ідею, що редактор має бути непомітним, але саме завдяки його ідеям і втручанню в текст світ отримав того Фіцджеральда, Вульфа, Хемінгуея, Джойса, Пейтона (та безліч інших імен в американській літературі) яких ми знаємо. Читаючи про них була змога оцінити реальність: письменники, якими б талановитими не були б - звичайні люди. Фіцджеральд - до жаху боявся старіння і втрати обличчя "співака епохи джазу" - гулянок, п`янок і безтурботного спалювання життя; Вульф - велика невпевнена в собі дитина, яку варто було тримати в шорах, бо слів багато, а форми мало; Хемінгуей - аж дуже хотів сприйматися "крутим мачо" і самовпевненість його як автора була така, що будь-яка критика доводила його до шаленства. Ставлення до жінок-письменниць достатньо цікаве: "якщо дати їм змогу, то вони захоплять цей бізнес", - та це ніяким чином не означає, що Перкінс шовініст, який не допускав жінок до письменства й імена, друковані під його керівництвом, тому найкращий доказ.
Ця книга надихнула мене на знайомство з рядом авторів, твори яких я раніше свідомо і чи ні уникала. Якось мені американська література з її протистоянням Сходу і Заходу не надто припадала до душі, але тепер варто наздоганяти.