Чи можна вважати всіх письменників божевільними? Ні. Тільки хороших. Саме так відповів легендарний Гемінґвей на це питання своїй четвертій дружині Мері. Життя будь-якого письменника важко назвати легким. Злети й падіння, які неможливо передбачити, поступово зводять з розуму навіть найстійкіших. То що тоді говорити про Гема, чиє життя саме перетворилося на захоплюючий роман? Кожен з нас знає його. Хтось, як видатного письменника. Хтось, як відважного журналіста. Комусь він запам'ятався своєю любов'ю до випивки. Але яким він був насправді не знає ніхто. До знайомства з біографією від Мері Дірборн, я навіть уявити не могла, наскільки суперечливою особистістю був Ернест Гемінґвей. Я знала його як героя двох світових війн, шаленого шанувальника кориди та Куби. В моїй голові існував повністю сформований образ письменника,який ця книга рознесла вщент. Біографія охоплює абсолютно всі періоди життя письменника, детально розповідаючи про кожен із них . Особливо гарно та яскраво змальовано перебуває Гема в Парижі, спогади про який згодом стануть основою для його мемуарів під назвою 'Свято, що завжди з тобою'. Книга малює повний психологічний портрет письменника, який був надзвичайно вразливою та емоційно нестабільною особистістю, що надзвичайно важко переживала будь-які поразки. Згодом, ці його риси спричинять психічний розлад, який призведе до смерті Гемінґвея. Книга вийшла надзвичайно повною та цікавою. Враховуючи її розміри, читала я її досить довго, але протягом цього часу в мене жодного разу не виникло бажання кинути біографію.

Коли тільки береш у руки цю книгу, я б навіть сказав фоліант, то одразу розумієш, що авторка ретельно попрацювала над біографією Гемінґвея, і це справді так. Читаючи це дослідження ти ніби разом з Гемінґвеєм проживаєш все його життя: всі злети і падіння, усі здобутки і втрати. Мері Діборн представила нам повноцінну картину дитинства, юності, сімейного життя, творчого шляху письменника. Його листи, спогади рідних, друзів, колег, інформація відшукана іншими дослідниками Гемінґвея, все це опрацьовано, систематизовано і в доступній формі донесено до читача. Відзначу позицію авторки щодо Гемінґвея, вона не прославляє його, не засуджує, стоїть осторонь від пересудів, але ви відчуваєте її певний сум, навіть легке співпереживання до нього. Якщо хоча б побіжно бути знайомим з творчістю Гемінґвея, тоді основні етапи його біографії вам знайомі з його творів. Прочитайте “Фієсту. І сонце сходить”, “Прощавай, зброє!”, “По кому подзвін”, “Старий і море”, низку оповідань, і ви вже знаєте про його американське дитинство, любов до риболовлі і полювання, перебування в Італії на Першій світовій війні, життя в Парижі, захоплення коридою, життя на острові Кі-Вест і на Кубі, перебування в охопленій громадянською війною Іспанії, африканські сафарі, тощо. Гемінґвей був “важкою” людиною, в його характері проявлявся спектр людських емоцій, причому іноді у доволі різкій формі та доволі несподівано. Значною мірою цьому сприяло його доволі складне дитинство, непрості стосунки з батьками та братами і сестрами, зрештою алкоголь, а наприкінці життя далися взнаки ряд недостатньо вилікуваних травм голови. Мері Діборн відзначає одну з особливостей характеру Гемінґвея: майже з усіма, хто йому допомагав він розривав стосунки у доволі різкій формі, йому не подобалось згадувати, що на певних етапах своєї творчості йому щиро допомогли і направили. Не менш складним були його стосунки з жінками, як не як у нього було чотири дружини, і трьох з них він покинув з власної ініціативи, причому заключний етап кожного шлюбу завжди протікав важко, особливо для його жінок. Свої твори він абсолютно не дозволяв нікому редагувати, якщо ж якийсь редактор пробував це робити він наражався на його нестримний гнів. Ретельно Мері Діборн дослідила вкрай суперечливі спогади і розповіді Гемінґвея про певні етапи його життя: він, будьмо відвертими, любив прибріхувати, тож часто важко розібратись де правда, а де ні, особливо це стосується його участі у двох Світових війнах. Гемінґвей був авантюрником, він любив життя, він його справді Прожив. Навіть прочитавши книгу важко усвідомити кількість його трансатлантичних поїздок, відвіданих корид, впольованого і виловленого, походів в гори, поїздок по Європі. Його майже шістдесят два роки життя умістили стільки, чого б вистачило, як мінімум декільком людям. І хоч книга Мері Діборн розкриває Гемінґвея повністю з усіма його плюсами і мінусами, але мені він після не став менше подобатись. Я розумію, що жити з ним поруч було, як весело і приємно, так здебільшого важко, але з людської сторони він абсолютно не гірший за мільйони інших людей. Більшість з нас, якщо б так скрупульозно вивчити наше життя, як це зробила Мері Діборн, виглядали б не набагато краще. Письменник живе у своїх творах, його справжнє життя - це їх лаштунки, які не обов'язково повинні бути ідеальними. Це, до речі, адресую всім хто занадто критично ставиться до приватного життя, як наших класиків, так і сучасних авторів.

Мері Дірборн "Гемінґвей" Ця книга далася мені складно. Ні, стиль написання легкий та зрозумілий. А от Гемінґвей виявився ой яким непростим... Навіть не знаю, як сталося так, що вперше його твори я прочитала геть недавно. І був це "Старий і море". Книга викликала величезний захват, і, здається, ідеалізувала в моїх очах Гемінґвея. І тут ось праця Мері Дірборн... Біографія. Чи багато автор додає свого? Чи перекручує факти та зміщує акценти в угоду якимось власним поняттям та цінностям? Інколи у мене складалося враження, що так. Але стверджувати не беруся, оскільки інших біографій Гемінґвея не читала і порівняти не маю з чим. То що ж такого у славнозвісному Нобелівському лауреату з літератури 1954 року? До речі, про отриманні цієї нагороди у книзі дуже мало згадується. Ніби це не більше, як почесна грамота за 50 років роботи на одному місці. Гемінґвей на сторінках книги постає грубим, брутальним, зверхнім. Це людина, яка не терпить вищості інших над собою, людина, здатна жорстоко жартувати, боляче іронізувати. Це особистість, яка готова роздавити усіх, хто є кращим за нього у будь-якій сфері. Чоловік, який любить себе понад усе, вміє досконало перебільшувати власні доблесті, применшувати вади. Він філігранно перекладає відповідальність за промахи на інших, а лаври і почесті безсоромно приписує собі. Він не вміє бути вдячним. Його любов безмежна, але вона з тих, яка швидше душить, ніж дарує радість... Чи було ж у цій людині хоч щось хороше? Було! І не мало! Але воно якось розчинилося і применшилося у маленьких та великих підлостях та зневагах. Я дуже раджу! Тут багато цікавого. Гемінґвей тут живий.