Фелікс Австрія - Софія Андрухович. Квіти це ж красиво правда? Проте, коли ти продираєшся через кущі троянд і вони постійно ляскають тебе по лиці - це вже не так подобається. От щось на кшталт цього у мене вийшло із цією книгою. Зівсно я в курсі, наскільки синонимічно багатою є наша мова але ж, бляха, не потрібно весь словник впихувати в одну книгу. Якщо з купою діалектизмів я ще готова миритись (мене такі моменти навпаки цікавлять), то коли опис якоїсь страви чи будинку відволікає настільки, що ти забуваєш про що взагалі мова, то занадто. Та й головну героїню хотілося постійно чимось стукнути по голові, щоб привести її до тями. Адже логіка її вчинків була максимально дурною. Незнаю які емоції авторка хотіла викликати у читача описуючи саме таку поведінку Стефи але спокійними не залишила, напевно, нікого. Єдине що справді викликає захват - це опис наїдків. Герої люблять смачно їсти та готувати. Кулінарний екскурс просто неймовірний. Перед нами Станіславів на початку 20ст. Він ще у складі Австро-Угорської імпері. Старий світ не розвалений і життя йде тихо та неспішно. В одному з домів живуть разом панночка Адель та її служниця Стефа. Згодом до їх гурту додається і чоловік панни - Петро. В цих дивних відносинах не зрозуміло хто кому служить, хто над ким знущається і хто кому винний життя. Все перекрутилось чіпко з реальністю та бажанням не бачити її..

Колись давно моя подруга, маючи на полиці "Фелікс Австрія", сказала, що книга - з непростих, і читається відповідно. В голові я намалювала собі щось накшталт Айн Рєнд і подумки поставила на уявну поличку «прочитаю, коли буду готова». Як же я помилялася! Я розділила книгу умовно на дві частини. Перша - напрочуд мила, але непроста історія, втім легко читається. В другій частини неочікувано з’являється такий сюжетний поворот, в якому я навіть почала підозрювати щось містичне… (хоча такого не сталося). Загалом книгу я читала як серіал, де серія за серією спостерігала за життєвими подіями головних героїнь, поступово розкручувався клубок їх зв’язків, істинного ставлення. Сімейна драма і особисті драми описані так, як ніде більше ви не побачите. Софія Андрухович має неповторне літературне бачення і вигадала унікальну історію, яку хочеться ще раз колись перечитати для літературної насолоди. Фінал я читала із відкритим ротом, прискорюючи читання, бо дуже сильно хотілося знати розв’язку. Навіть моє передбачення фіналу і заздалегідь розгадана головна таємниця не вплинули на загальне враження. Текст наповнений діалектами, що не може не тішити українського читача. Окремої увагу заслуговує оформлення обкладинки – видавництво Старого Лева балує своїх читачів.

Я так і не змогла зрозуміти своє ставлення до цієї книжки. Все в "Фелікс Австрія" було для мене якимсь неоднозначним і не сказати, що приємним. Особливо наші дві головні героїні, Стефа і Аделя. Можливо, то був задум авторки, зробити їх неоднозначними та живими, але своєю дивною поведінкою вони викликали в мене відразу. Події твору відбувалися у містечку Станіславові, на початку 20-того століття. Аделя Анґер - заможна молода панянка, яка живе в одному домі із своїм чоловіком Петром та служницею Стефою, яку її тато прихистив після того, як вона ледь не загинула в пожежі. З тих пір вони разом постійно, як казав тато Аделі, як "два дерева, що сплелися". Але мені їх стосунки здавалися такими, як припустив один персонаж книги, що вони заважають одна одній розвиватися та прямувати далі. Через Стефу, яка постійно тяжко працює, Аделя зовсім не може нічого і схожа на мале безпомічне дитя, яке тільки вміє бурхливо проявляти своє невдоволення, а Стефа тільки скиглить, нічого не змінюючи в своєму житті - вона так розчинена у Аделі, що забуває про власне життя. Всю книжку ми постійно зустрічаємося зі дивними конфліктами, пов'язаними із упертими характерами головних героїнь і все. Розчарувало.