Фашизм. Засторога
Паперова книга | Код товару 983197
Yakaboo 4/5
Автор
Мадлен Олбрайт
Видавництво
Book Chef
Мова
Українська
Рік видання
2019
Кількість сторінок
304
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда

Усе про книжку Фашизм. Засторога

Наприкінці 1980-х років, коли закінчилася Холодна війна, багато хто, зокрема й колишня держсекретар США Мадлен Олбрайт, вважав, що демократія політично перемогла раз і назавжди. Однак майже через 30 років репресивна й руйнівна сила постала знову на глобальній арені — по всій Європі, частинах Азії та США — що на думку Олбрайт, схоже на фашизм. 

Характеристики
Автор
Мадлен Олбрайт
Видавництво
Book Chef
Мова
Українська
Рік видання
2019
Кількість сторінок
304
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Рецензії
  •  
    Ода поверховості 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Дипломатичні досягнення держсекретарки США М. Олдбрайт не підлягають сумнівам (якщо ж ви все ж належите до когорти впертих скептиків, які до цих сумнівів схиляються, то численні вставки авторки про її безпосередню участь в порятунку світу вас все ж або переконають у зворотньому, або остаточно роздратують). З письменницькими - справа далеко не настільки очевидна, принаймні, якщо робити висновки після прочитання "Фашизму". Якщо відштовхуватися від анотації, ви можете розраховувати побачити бодай відносно струнку теорію сутності фашизму - його походження, розвитку та механізмів протидії, - однак якщо влучний абзац на звороті книги підштовхнув вас до її придбання, то ви попалися на гачок нещадного маркетингу.

    Ані однозначного та послідовного визначення фашизму та його ознак, ані рецептів його запобігання в цій книзі годі й шукати. Натомість сторінка за сторінкою, авторка щедро нагодує вас доволі поверховою і очевидною більшості історією становлення та падіння ряду недемократичних (різною мірою) політичних режимів, гучно затаврованих нею як фашистські без жодної аргументації, хоча серед них траплятимуться як авторитарні автократії чи тоталітарні режими, так і транзитні демократії, яких ще зарано записувати до недемократичних. І все це скупчення есеїв, наведених у хаотичному порядку, потрібно лише для того, щоб сховати у полотні розповіді пафосне оспівування США, на свободолюбстві та безкорисності яких ще дивом тримається розхитаний грішний світ, і особисто пані Олдбрайт, котра власноруч невтомно вирішувала долю людства, починаючи з доби старого доброго Алоїзовича, попиваючи чайок та особисто проповідуючи ліберальні цінності всім найбільшим політичним злодіям минулого і поточного століття.

    Попри безліч очевидних недоліків (відсутність чіткої методології дослідження та послідовної структури викладу, упередженість точки зору авторки та її очевидна самозакоханість, що виявляється в кожному другому рядку, заангажованість у оцінках сучасних диктаторів на основі того, яке особисте враження вони справили на авторку, відсутність очевидної читачеві логіки у впорядкуванні глав і невиправдано разючої різниці в їх обсязі, та відсутність чітких висновків, які б виправдовували сам факт її створення), книга все ж не позбавлена позитивних сторін. Серед них - багатий фактологічний матеріал і чимало цікавої статистики, доступність викладу, необтяженість зайвими даними, що робить книгу доступною для середньостатистичного читача, не надто зацікавленого в новинах останніх років та в історії й політиці загалом, чимало спогадів авторки про досвід роботи держсекретарем, що дозволяє поглянути на процес дипломатичних переговорів зсередини, що зробило б книгу гідним представником мемуаристики, якби пані Олдбрайт не замахнулася на аналітичність її роботи в передмові. За живість і доступність викладу і ставлю трійку, оскільки це - головна перевага книги, що дозволяє дочитати її до кінця і потенційно зробити достойним провідником в світ політики для людей, не надто обізнаних, але зацікавлених у ній (якщо їх не злякає очевидний американоцентризм, що власно, не дивно, з огляду на орієнтацію на американську, а не міжнародну публіку). Читачі з суспільствознавчою освітою чи бажанням побачити практичні поради в сфері запобігання авторитаризму навряд чи знайдуть у "Фашизмові" що-небудь, варте уваги.
  •  
    Фашизм сьогодні - реалії чи міф? 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    «Фашистська позиція формується тоді, коли нема соціальних якорів і коли посилюється відчуття, що кожен бреше, краде й піклується лише про свої інтереси. Саме тоді починається туга за сильною рукою, що захистить від ворожого «іншого» - євреям, мусульманина, чорношкірого, так званого мужлана чи так званої еліти».
    Які перші імена приходять вам на думку при слові «фашизм»? Муссоліні й Гітлер. Книга Мадлен Олбрайт, колишньої держсекретарки США, розкаже й про інших. Можливо, когось із них (чи навіть більшість) не можна назвати фашистами в тому сенсі, що ми закладаємо у це слово. Але тому на обкладинці й стоїть слово «Засторога» - вплив на медіа; обмеження прав та свобод; прихована диктатура… Це все є і може призвести до страшних наслідків.
    Докладно й цікаво (наскільки це слово прийнятне для такої теми) Олбрайт присвячує лідерам різних країн розділи книги. Вона об’єктивно розбирає як їхні страшні діяння, так і позитивні намагання правити - наприклад, Муссоліні, прийшовши до влади, укладав гроші в будівництво мостів, доріг, телефонної мережі й акведуків; встановив восьмигодинний робочий день в Італії; узаконив страхові вигоди для літніх людей та інвалідів; заснував клініки та літні табори для дітей… При цьому він проштовхнув закон, що дав змогу фашистам контролювати парламент; заборонив політичні партії-конкуренти; скасував свободу преси; лідер соціалістів, що говорив про зловживання під час голосування в парламенті, зник. Про Гітлера навіть починати не буду.
    Що ж іще тут можна розказати, думала я, прочитавши третину книги. Ось Муссоліні, ось Гітлер, а далі?
    А далі - Йосип Сталін в Росії; Слободан Мілошевич в Югославії; Уго Чавес у Венесуелі; Реджеп Ердоган в Туреччині; Віктор Орбан в Угорщині; Кім Ір Сен в КНДР і, звісно, «людина з КДБ»...
    Чим вони замовчували прихильність виборців? Якими гаслами? Що робили, отримавши владу? Знову ж об’єктивна, Олбрайт перераховує позитивні зміни, які отримали мешканці цих країн після приходу до влади вищеназваних лідерів - а потім називає їхні дії, що суперечать засадам демократії.
    Це знову ж засторога всім нам. Попередження - можна не бути фашистом, але плюндрувати демократичні постулати, впливаючи на маси і приховуючи це; оголошуючи свободу слова і впливаючи на пресу; озвучувати гасла найкращих устремлінь і вводити свої війська в іншу країну… Що найстрашніше - Олбрайт переконливо говорить про те, що світові лідери рівняються один на одного. І якщо комусь імпонує стиль Путіна - ну, ви зрозуміли. Так і Трамп прийшов до влади, чого б не сталось раніше, говорить Мадлен.
    Читати страшно, але необхідно. Це не сухий посібник з історії, але необхідний, думаю, кожному.
Купити - Фашизм. Засторога
Фашизм. Засторога
190 грн
Є в наявності
 

Рецензії Фашизм. Засторога

4/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Ода поверховості 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Дипломатичні досягнення держсекретарки США М. Олдбрайт не підлягають сумнівам (якщо ж ви все ж належите до когорти впертих скептиків, які до цих сумнівів схиляються, то численні вставки авторки про її безпосередню участь в порятунку світу вас все ж або переконають у зворотньому, або остаточно роздратують). З письменницькими - справа далеко не настільки очевидна, принаймні, якщо робити висновки після прочитання "Фашизму". Якщо відштовхуватися від анотації, ви можете розраховувати побачити бодай відносно струнку теорію сутності фашизму - його походження, розвитку та механізмів протидії, - однак якщо влучний абзац на звороті книги підштовхнув вас до її придбання, то ви попалися на гачок нещадного маркетингу.

    Ані однозначного та послідовного визначення фашизму та його ознак, ані рецептів його запобігання в цій книзі годі й шукати. Натомість сторінка за сторінкою, авторка щедро нагодує вас доволі поверховою і очевидною більшості історією становлення та падіння ряду недемократичних (різною мірою) політичних режимів, гучно затаврованих нею як фашистські без жодної аргументації, хоча серед них траплятимуться як авторитарні автократії чи тоталітарні режими, так і транзитні демократії, яких ще зарано записувати до недемократичних. І все це скупчення есеїв, наведених у хаотичному порядку, потрібно лише для того, щоб сховати у полотні розповіді пафосне оспівування США, на свободолюбстві та безкорисності яких ще дивом тримається розхитаний грішний світ, і особисто пані Олдбрайт, котра власноруч невтомно вирішувала долю людства, починаючи з доби старого доброго Алоїзовича, попиваючи чайок та особисто проповідуючи ліберальні цінності всім найбільшим політичним злодіям минулого і поточного століття.

    Попри безліч очевидних недоліків (відсутність чіткої методології дослідження та послідовної структури викладу, упередженість точки зору авторки та її очевидна самозакоханість, що виявляється в кожному другому рядку, заангажованість у оцінках сучасних диктаторів на основі того, яке особисте враження вони справили на авторку, відсутність очевидної читачеві логіки у впорядкуванні глав і невиправдано разючої різниці в їх обсязі, та відсутність чітких висновків, які б виправдовували сам факт її створення), книга все ж не позбавлена позитивних сторін. Серед них - багатий фактологічний матеріал і чимало цікавої статистики, доступність викладу, необтяженість зайвими даними, що робить книгу доступною для середньостатистичного читача, не надто зацікавленого в новинах останніх років та в історії й політиці загалом, чимало спогадів авторки про досвід роботи держсекретарем, що дозволяє поглянути на процес дипломатичних переговорів зсередини, що зробило б книгу гідним представником мемуаристики, якби пані Олдбрайт не замахнулася на аналітичність її роботи в передмові. За живість і доступність викладу і ставлю трійку, оскільки це - головна перевага книги, що дозволяє дочитати її до кінця і потенційно зробити достойним провідником в світ політики для людей, не надто обізнаних, але зацікавлених у ній (якщо їх не злякає очевидний американоцентризм, що власно, не дивно, з огляду на орієнтацію на американську, а не міжнародну публіку). Читачі з суспільствознавчою освітою чи бажанням побачити практичні поради в сфері запобігання авторитаризму навряд чи знайдуть у "Фашизмові" що-небудь, варте уваги.
  •  
    Фашизм сьогодні - реалії чи міф? 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    «Фашистська позиція формується тоді, коли нема соціальних якорів і коли посилюється відчуття, що кожен бреше, краде й піклується лише про свої інтереси. Саме тоді починається туга за сильною рукою, що захистить від ворожого «іншого» - євреям, мусульманина, чорношкірого, так званого мужлана чи так званої еліти».
    Які перші імена приходять вам на думку при слові «фашизм»? Муссоліні й Гітлер. Книга Мадлен Олбрайт, колишньої держсекретарки США, розкаже й про інших. Можливо, когось із них (чи навіть більшість) не можна назвати фашистами в тому сенсі, що ми закладаємо у це слово. Але тому на обкладинці й стоїть слово «Засторога» - вплив на медіа; обмеження прав та свобод; прихована диктатура… Це все є і може призвести до страшних наслідків.
    Докладно й цікаво (наскільки це слово прийнятне для такої теми) Олбрайт присвячує лідерам різних країн розділи книги. Вона об’єктивно розбирає як їхні страшні діяння, так і позитивні намагання правити - наприклад, Муссоліні, прийшовши до влади, укладав гроші в будівництво мостів, доріг, телефонної мережі й акведуків; встановив восьмигодинний робочий день в Італії; узаконив страхові вигоди для літніх людей та інвалідів; заснував клініки та літні табори для дітей… При цьому він проштовхнув закон, що дав змогу фашистам контролювати парламент; заборонив політичні партії-конкуренти; скасував свободу преси; лідер соціалістів, що говорив про зловживання під час голосування в парламенті, зник. Про Гітлера навіть починати не буду.
    Що ж іще тут можна розказати, думала я, прочитавши третину книги. Ось Муссоліні, ось Гітлер, а далі?
    А далі - Йосип Сталін в Росії; Слободан Мілошевич в Югославії; Уго Чавес у Венесуелі; Реджеп Ердоган в Туреччині; Віктор Орбан в Угорщині; Кім Ір Сен в КНДР і, звісно, «людина з КДБ»...
    Чим вони замовчували прихильність виборців? Якими гаслами? Що робили, отримавши владу? Знову ж об’єктивна, Олбрайт перераховує позитивні зміни, які отримали мешканці цих країн після приходу до влади вищеназваних лідерів - а потім називає їхні дії, що суперечать засадам демократії.
    Це знову ж засторога всім нам. Попередження - можна не бути фашистом, але плюндрувати демократичні постулати, впливаючи на маси і приховуючи це; оголошуючи свободу слова і впливаючи на пресу; озвучувати гасла найкращих устремлінь і вводити свої війська в іншу країну… Що найстрашніше - Олбрайт переконливо говорить про те, що світові лідери рівняються один на одного. І якщо комусь імпонує стиль Путіна - ну, ви зрозуміли. Так і Трамп прийшов до влади, чого б не сталось раніше, говорить Мадлен.
    Читати страшно, але необхідно. Це не сухий посібник з історії, але необхідний, думаю, кожному.
 
Характеристики Фашизм. Засторога
Автор
Мадлен Олбрайт
Видавництво
Book Chef
Мова
Українська
Рік видання
2019
Кількість сторінок
304
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Тираж
1500
ISBN
978-617-7764-18-1
Тип
Паперова