Книга Ереб

Майже кожен хоч раз у житті грав у будь-яку гру на комп`ютері чи в телефоні (якщо вам здається, що ні, — пасьянс «Косинка» та «Сапер» то також ігри). Як засіб злегка відпочити, як засіб зайняти руки та голову у довгій черзі, як засіб розгадати всі таємниці всесвіту (хай і всього лише у площині гри), як засіб весело провести час с друзями, піти разом у рейд та трохи побути героями.
Тож уявіть, що ви почули про дуже секретну гру, якої нема в офіційному доступі, нема навіть у піратському, її можна отримати лише таємно, з рук у руки, про неї не можна розповідати навіть серед своїх у самій грі, нею не можна ділитися без дозволу, нею не можна цікавитись у гуглі, та ще безліч химерних правил. А ще ця гра ніби знає вас так, як не знають ні батьки, ні кращі друзі. А ще вона, здається, може виконувати заповітні мрії. Варте того, щоб дістати, зіграти та навіть на якийсь час посунути реальність у сторону, еге ж? І що з того, що вам треба буде виконати кілька невеличких завдань, на кшталт розмалювати чужий гараж, чи зробити пару світлин якогось чоловіка, дрібничка, теж мені.
Так думав і головний герой книги Нік, аж поки чергове завдання гри не налякало його настільки, що хлопець вирішив, попри всю небезпеку, провести розслідування та все ж з`ясувати, хто автор «Еребу» та до чого це все.
Урсула Познанські придумала круту схему, щось середнє між ігроманією та культом, жагою пригод та сумлінням — це таке знайоме кожному, що читач ловиться на ці гачки і прагне швидше дістатися розгадки. І хоч виконання цієї класної ідеї дещо простувате та майже нуднувате, а розгадка може сподобатись не всім, книга змушує повертатися до неї, аж доки не догортаєш до останньої сторінки, затягує, майже як гра «Ереб».

Під час довгих пошуків нової книги мій вибір зупинився на романі австрійської письменниці Урсули Познанскі «Ереб». Це книга у жанрі трилер переважно для підліткової аудиторії. Але, мушу визначити, що мене вона зацікавила неабияк.
«Ереб» - це назва комп’ютерної гри, у яку грають усі друзі Ніка – головного героя роману. Згодом і сам Нік стає користувачем цієї гри завдяки своїм одноліткам. Нікові дуже подобається гра, бо її квести складні і цікаві. Але найголовніше те, що віртуальний світ тісно переплітається з реальним. За правильно виконані завдання у реальному житті «Ереб» виконує найпотаємніші бажання Ніка, бо ж гра знає все про кожного свого користувача. І ніхто не хоче програвати, бо повернення в гру немає.
Письменниця дуже вміло розкриває тему справжньої дружби і відносин між дітьми і батьками. Також вона дає змогу поставити себе на місце головного героя та випробувати власне сумління. А основою роману, на мою думку, являється те, що навіть найкрасивіша віртуальність не замінить реального життя.

Питання небезпеки віртуальних ігор як таких, відкрито вже досить давно. Те, що вони, є головною причиною дитячої жорстокості і так далі. Проте, книга Урсули Познаньскі "Ереб" про дещо інше. Проблему того, що сучасні люди, зокрема підлітки, аж надто застрягли у віртуальному світі, говорив ще Стівен Сбілберг у фільмі "Першому гравцю приготуватися". Тему того наскільки люди тікають у вигадані світи геть, забувши про реальний. Настільки, що той, віртуальний світ фактично робить їх заручником і залежним які б неприємності їх там не чекали.

Це дещо схоже на історію Ніка Дармонда і всього того, що діється в його школі. В якій одного дня вірусно поширюється нікому невідома гра "Ереб".. Сюжет та правила якої, необхідно тримати в суворій таємниці. Ні розкривати подробиці ні сюжету нікому з гравців не можна. А нетривалі посиденьки біля вогнища, колом гравців дає небагато інформації. За будь яке порушення правил прискаче загадковий Вістник і невідомо як покарає. При тому, той загадковий дядько знає все про вас і ваш світ. І від того Вістник ще сильніше наганяє " дрижжаків"

І хоч Ніку щодалі, тим більше стає моторишніше від усього що відбувається у світі Еребу, цікавість раз - по раз перемагає і підлітку не хочеться навіть думати про вибуття. І заради того, щоб лишитися він готовий на все. Навіть виконувати дурнуваті завдання від Вістника і бридкого карлика. Речі, яких би раніше, здавалося ніколи б не зробив та гра вимагає жертв. Ереб є саме тою грою, яка нас полонить. Все більше й більше затягуючи підлітків у свій світ не дивлячись на те, яка дурня в ньому може відбуватися...І як те все може вплинути на реальність. Гра поступово полонить дітей, а вони й не встигають того помічати. Не знаю поки, чим це все скінчиться, але світ Еребу то реально якийсь морок.... Світи що полонять нас, світи, яким ми самі полонимось.