Під час довгих пошуків нової книги мій вибір зупинився на романі австрійської письменниці Урсули Познанскі «Ереб». Це книга у жанрі трилер переважно для підліткової аудиторії. Але, мушу визначити, що мене вона зацікавила неабияк. «Ереб» - це назва комп’ютерної гри, у яку грають усі друзі Ніка – головного героя роману. Згодом і сам Нік стає користувачем цієї гри завдяки своїм одноліткам. Нікові дуже подобається гра, бо її квести складні і цікаві. Але найголовніше те, що віртуальний світ тісно переплітається з реальним. За правильно виконані завдання у реальному житті «Ереб» виконує найпотаємніші бажання Ніка, бо ж гра знає все про кожного свого користувача. І ніхто не хоче програвати, бо повернення в гру немає. Письменниця дуже вміло розкриває тему справжньої дружби і відносин між дітьми і батьками. Також вона дає змогу поставити себе на місце головного героя та випробувати власне сумління. А основою роману, на мою думку, являється те, що навіть найкрасивіша віртуальність не замінить реального життя.

Питання небезпеки віртуальних ігор як таких, відкрито вже досить давно. Те, що вони, є головною причиною дитячої жорстокості і так далі. Проте, книга Урсули Познаньскі "Ереб" про дещо інше. Проблему того, що сучасні люди, зокрема підлітки, аж надто застрягли у віртуальному світі, говорив ще Стівен Сбілберг у фільмі "Першому гравцю приготуватися". Тему того наскільки люди тікають у вигадані світи геть, забувши про реальний. Настільки, що той, віртуальний світ фактично робить їх заручником і залежним які б неприємності їх там не чекали. Це дещо схоже на історію Ніка Дармонда і всього того, що діється в його школі. В якій одного дня вірусно поширюється нікому невідома гра "Ереб".. Сюжет та правила якої, необхідно тримати в суворій таємниці. Ні розкривати подробиці ні сюжету нікому з гравців не можна. А нетривалі посиденьки біля вогнища, колом гравців дає небагато інформації. За будь яке порушення правил прискаче загадковий Вістник і невідомо як покарає. При тому, той загадковий дядько знає все про вас і ваш світ. І від того Вістник ще сильніше наганяє " дрижжаків" І хоч Ніку щодалі, тим більше стає моторишніше від усього що відбувається у світі Еребу, цікавість раз - по раз перемагає і підлітку не хочеться навіть думати про вибуття. І заради того, щоб лишитися він готовий на все. Навіть виконувати дурнуваті завдання від Вістника і бридкого карлика. Речі, яких би раніше, здавалося ніколи б не зробив та гра вимагає жертв. Ереб є саме тою грою, яка нас полонить. Все більше й більше затягуючи підлітків у свій світ не дивлячись на те, яка дурня в ньому може відбуватися...І як те все може вплинути на реальність. Гра поступово полонить дітей, а вони й не встигають того помічати. Не знаю поки, чим це все скінчиться, але світ Еребу то реально якийсь морок.... Світи що полонять нас, світи, яким ми самі полонимось.

Майже кожен хоч раз у житті грав у будь-яку гру на комп`ютері чи в телефоні (якщо вам здається, що ні, — пасьянс «Косинка» та «Сапер» то також ігри). Як засіб злегка відпочити, як засіб зайняти руки та голову у довгій черзі, як засіб розгадати всі таємниці всесвіту (хай і всього лише у площині гри), як засіб весело провести час с друзями, піти разом у рейд та трохи побути героями. Тож уявіть, що ви почули про дуже секретну гру, якої нема в офіційному доступі, нема навіть у піратському, її можна отримати лише таємно, з рук у руки, про неї не можна розповідати навіть серед своїх у самій грі, нею не можна ділитися без дозволу, нею не можна цікавитись у гуглі, та ще безліч химерних правил. А ще ця гра ніби знає вас так, як не знають ні батьки, ні кращі друзі. А ще вона, здається, може виконувати заповітні мрії. Варте того, щоб дістати, зіграти та навіть на якийсь час посунути реальність у сторону, еге ж? І що з того, що вам треба буде виконати кілька невеличких завдань, на кшталт розмалювати чужий гараж, чи зробити пару світлин якогось чоловіка, дрібничка, теж мені. Так думав і головний герой книги Нік, аж поки чергове завдання гри не налякало його настільки, що хлопець вирішив, попри всю небезпеку, провести розслідування та все ж з`ясувати, хто автор «Еребу» та до чого це все. Урсула Познанські придумала круту схему, щось середнє між ігроманією та культом, жагою пригод та сумлінням — це таке знайоме кожному, що читач ловиться на ці гачки і прагне швидше дістатися розгадки. І хоч виконання цієї класної ідеї дещо простувате та майже нуднувате, а розгадка може сподобатись не всім, книга змушує повертатися до неї, аж доки не догортаєш до останньої сторінки, затягує, майже як гра «Ереб».