Пітер Воттс (1958 р. н.) – всесвітньовідомий письменник першого ешелону жорсткої наукової фантастики. Попри таке визначення жанру, більшість його творів виходить навіть за межі самої фантастики, і їх можна умовно назвати літературою (про) людей майбутнього. Послуговуючись здобутками сучасної науки у царині психології, психіатрії, антропології, фізики, хімії та біології, Пітер Воттс у своїх творах постійно фокусує увагу на важливій для сьогодення та критично важливій для дня прийдешнього проблематиці подальшого шляху розвитку людства і можливості його трансформації у щось інше, окреслює питання транс- та постгуманізму, розмірковує над можливостями людського самоусвідомлення, а також розглядає ті ймовірні виклики, перед якими людство ризикує постати вже у зовсім недалекому майбутньому.

Обшир питань, які Пітер Воттс порушує у своїй творчості, надзвичайно розмаїтий: починаючи від класичних – «чим є людина?», «що таке розум?» та «чи так вже нам потрібне самоусвідомлення для ефективної конкуренції з іншими організмами?» – аж до самої (не)можливості контакту з «іншими», а також «яким може виявитися наш творець (бог) і чи варто нам взагалі з ним зустрічатися?»

Твори Пітера Воттса можна справедливо вважати літературою майбутнього, і не лише в сенсі фантастики, але й у найширшому значенні літератури як такої. А його майстерний письменницький хист і чималі знання в найрізноманітніших галузях сучасної науки забезпечують потужне підґрунтя для його текстів, якими справедливо захоплюється увесь світ і які своєю появою суттєво змінили значення і ландшафт сучасної фантастичної літератури.

«Ехопраксія» належить до найвідомішого циклу Пітера Воттса «Вогнепад», до якого також входять роман «Сліпобачення» та оповідання «Полковник» і «Комашині боги».

Минуло вже достатньо часу, відколи із «Тезеєм», що вирушив на зустріч з таємничими прибульцями, втрачено зв'язок, і на Землі все тугіше затягується клубок нерозв'язних проблем, в якому переплелися найрізноманітніші сили – починаючи від звичайних людей і закінчуючи різними фракціями представників постлюдства. Але несподівано сліди зниклого «Тезея» знаходять на довколасонячній орбіті – на велетенській енергетичній станції «Ікар», яка була провідником «Тезея» у пітьмі космосу і від якої водночас багато в чому залежить виживання земної цивілізації в сучасному її вигляді. Саме туди полетить експедиція, з доволі химерним екіпажем, серед членів якого лише одна справжня людина у сучасному її розумінні.

У кожного з учасників експедиції є свої плани на Бога, сліди якого вони сподіваються знайти на «Ікарі». Проблема лише в тому, що у самого Бога також є на всіх плани, і вони, звісно ж, геть далекі від людського розуміння. Саме там, посеред палаючого сонячного жару, вирішуватиметься подальша доля Землі, людства і того, яким йому бути у майбутньому, і чи бути взагалі.