Поляк Пьотр Кальвас не склепав книжку репортажів за 2 тижні ол інклюзіва в Шармі. Він переїхав у Єгипет 19 років тому, прийняв іслам і став на додачу до Пьотра ще й Ібрагімом. Чи дружина місцева - я так і не зрозуміла, але син має арабське ім'я, ходить до місцевої школи і росте в абсолютно незрозумілому для нашої культури світі - в Єгипті. Пьотр же намагається всі ці роки розібратись у єгиптянах: хто вони і чому так живуть, як так сталось, що релігійний фундаменталізм процвітає, а кожна революція закінчується відкатом до авторитаризму в тій чи іншій формі. А ще чому люди відмовляються переходити дорогу по зебрі, і вірять, що Аллах вбереже, якщо треба буде. І чому у майже всіх, практично у всіх жінок в Єгипті відрізані клітори, і роблять це найближчі люди - і це в 2020 то році. І чому ще неясно що страшніше в цій країні назвати себе атеїстом чи геєм. І чому ти ніколи тут не станеш своїм, скільки би років після приїзда з Заходу не прожив. Це дуже сильна книжка в якій я, якщо чесно, багато чого не зрозуміла, бо багато чого не знала. Всі оці переплетіння релігійно-політичних-філософських груп (бахаїти, салафіти, ваггабіти, джигадисти і Мусульманське братство) - в це треба вникати, щоб розуміти нюанси. Автор вріс в це середовище, гарно розуміє хто є хто там на драбині ієрархії, і тому йому віриш, це не на колінці написана книжка. Але її цікаво читати і не знаючи цих тонких нюансів, в загальних рисах Пьотр-Ібрагім нам, "чужакам" усе пояснить. Це спроба зазирнути глибше, показати те, що єгиптяни дуже не хочуть відкривати не тільки чужакам, а і між собою не обговорюють. Книжка чесна, і після неї з'являється відчуття якоїсь безпорадності, що в наш час мільйони людей живуть за законами, в яких жінка, скажімо, просто товар, просто річ. Я розумію, що у всіх своя культура, але що змушує людей як Кальвас переїжджати туди і віддавати сина в місцеву школу - для мене найбільша загадка книжки, правда.

Що пересічні люди знають про Єгипет? Піраміди, пустеля, Червоне море, дайвінг, готелі all inclusive. А між тим, місцеві звичаї, що базуються на вірі та традиціях, бентежать, лякають і змушують волосся вставати дибки. "Згідно з анонімними статистичними опитуваннями, єгиптяни не обрізають своїх дочок і сестер, не бачили голої жінки, крім дружини і матері, і, ясна річ, - харам алейк, Боже збав! - ніколи не куштували алкоголю". Пьотр Ібрагім Кальвас "Єгипет: харам, халяль". Насправді ж, наведені дані не відповідають дійсності від слова зовсім. У своїй книзі польський письменник, що багато років прожив у Єгипті, порушує теми, на які єгиптянам говорити з чужоземцем не можна. Після читання цієї книги дивишся на "популярну країну для відпочинку" якось інакше, з приблизно отакими О.О очима. При цьому варто зазначити, що до цього я перечитала багато книжок схожої тематики. Але ця дійсно шокує. Автор розповів про Єгипет те, що ви ніколи б не дізнались, відпочиваючи у Шарм-ель-Шейху у п'ятизірковому готелі.

"Салаф" арабською значить "предки". Салафіти з'явилися в Єгипті на початку 20го століття бажаючи релігійно й національно відродити країну... Це був один із мабуть сотні фактів, котрі я відкрила для себе у цій книзі. Здавалося б, ми-сучасні, освічені, різносторонні люди, та що ми насправді знаємо про не такі вже й далекі країни та культури? Що ми знаємо про відношення до чорних собак? Жіноче обрізання? Заборонені запитання? Не так вже і багато, чи не так? Ця книга наче вікно в інший світ, де панують традиції, нестача свободи та демократії, де відбуваються " Дні гніву". Де хтось невтомно і безстрашно бореться за самовираження та свободу слова, а хтось готовий життя покласти на збереження та захист того, що віками плекали предки. Постать автора підкупила мене прочитати цю книгу. Польський репортер, що народився у Варшаві, прийняв іслам та переїхав у Єгипет і пише про все це із власного унікального досвіду. Фантастика? Радше реальність, про яку можна прочитати на сторінках книги і захопитися, аж до останнього абзацу. І на завершення одна із улюблених цитат :" Ніхто у світових релігіях так не тримається релігійного буквалізму, як араби."