Чудова книга! В усіх сенсах чудова: прекрасний переклад, гарне оформлення, вдумливе, зручне читачу впорядкування, цікавий, вічно актуальний матеріал. Попри це починала читати її кілька раз, перш ніж підлаштувалася під "ритм" і усвідомила, що такі книжки не читають залпом за один вечір. За десять теж не читають. Джвандзи потребує частих зупинок і обмірковування, тут нема гонитви за сюжетом, харизматичних героїв, сильних емоцій. Тут є думки і споглядання за людьми та світом, які навіть через тисячоліття лишаються дивно сучасними. І надихає Джвандзи саме на це - зупинитися, споглядати, розмірковувати. Те, що ніколи і нікому не буває зайвим:)) Тож моя велика подяка перекладачу та видавництву. Впевнена, що буду повертатися до Джвандзи ще багато раз і сподіваюся ви продовжите дарувати нам такі культурні перли у чудовому українському перекладі:)))

Перший переклад українською мовою цієї китайської класики безумовно знакова подія. Це потужний камінь у мури українського інформаційного простору. Сам твір, обрана система передачі китайської, якість перекладу - усі три аспекти роблять книжку непересічною. Вон Гак чудово впорався зі стилізацією та передачею смислів. Визнаю це, хоч, до речі, вважаю, що архаїзація доречна лише в лексиці, однак не в орфографії (дарма в тексті не віДхлань і не Зродний). Про доробок самого Джвана хочеться сказати, що "внутрішня" частина текстів неперевершена: читається легко й залпом. Твори наслідувачів зі "зовнішньої" частини менш виразні, подекуди грузькі. Через них я продирався кілька місяців з перервами. Хочеться похвалити укладачів та перекладача за чудовий коментар у примітках. Він завжди доречний і цікавий, пізнавальний. Сподіваюся, що переклад притч майстра Джвана це лише початок перекладацького шляху Вона Гака, а "Сафран" невдовзі порадує нас "новою" класикою. P.S. Дуже приємно бачити застосування системи Кірносової-Цісар.

Вихід подібної книги у видавництві «Сафран» - знаменна подія видавничого й інтелектуального життя для українських читачів. Джвандзи (як пропонують нам укладачі книги) чи Чжуан-цзи розробляє тему свободи як можливості слідувати своїй власній природі. Свобода для нього означає можливість бути собою. Один із його найвідоміших образів – це дикий кінь, який гуляє в полі, де йому хочеться; він вільний і щасливий. А кінь, якого загнуздали й примусили щось робити, когось возити, є невільним, отже, нещасним. Що значить невільний? Той, що не може бути собою. Відтак бачимо три рівні свободи. Перший – свобода дикої тварини. Другий – свобода людини як перебування у стані золотого віку, тянь-фан, «небесне визволення» або «небесна свобода» - стан, у якому люди жили в золотому віці, коли не було ані держави, ані влади. Люди працювали лише для того, щоб виростити собі щось поїсти чи зробити одяг; виходячи з дому, не знали, куди йдуть і навіщо, не мали турбот, «були єдині й не мали зиску». Третій рівень – свобода мудреця, яка, на відміну від свободи простої людини, можлива й у актуальному світі й полягає в практикуванні недіяння на елементарному рівні, без суперечності з об’єктивним ходом речей. Мудрець забуває Піднебесну, позбувається тиранії свого «я» і стає вільним. Коли Джвандзи жив відлюдником і ловив рибу, до нього прийшли запрошувати на службу, він же відмовився, сказавши, мовляв, для черепахи краще повзати в багнюці, ніж якщо її панцир, оздоблений золотом, виставлять у рамі. Volens nolens припускаємо обізнаність Сковороди із цим сюжетом і проникнення його, крізь віки, вже в історію української філософської думки: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського двірця».