Для мене книга виявилась джерелом прописних істин у посередньому художньому виконанні. Проте цікавий зразок лібертаріанської думки. Оцінювати цей роман варто виключно в контексті. І цей контекст включає дві принципові деталі. По-перше, час, коли написано книгу – середина ХХ ст., період популярності лівих інтелектуалів, з чого випливає завдання протиставити їм ідеї особистої свободи. Що, власне, Ренд і робить, артикулюючи індивідуалізм, «здоровий егоїзм» на противагу підкоренню особистого «суспільному благу». По-друге, слід зважати на мету написання. А вона полягала у прагненні донести світоглядні ідеї авторки, відомі пізніше під назвою «філософії об’єктивізму», у художній формі. З огляду на те, що роман очевидна «агітка», його завдання – увиразнити ідеї, тож в художньому плані книга видалась мені досить посередньою: затягнута сюжетно, прямолінійно чорно-біла, картонні герої (типовий бунтар, типовий пристосуванець і т.д.). Зображує вона очевидно неправдоподібний конфлікт: протистояння реакційного світу і талановитого візіонера можна було б описати не впадаючи в штампи «прекраснодушний і ідеальний молодий талант Vs реакційні, меркантильні, аморальні всі». Така абсолютизація могла б мати місце як художній прийом, але у Ренд вона «ні туди, ні сюди»: до антиутопії не дотягує, біля реалізму геть і близько не стояло (є ледь відчутна паралель із Мартіном Іденом – герой проти пристосуванського світу, але для сприйняття створеної авторкою картинки «Америки двадцятих» як відображення реального стану речей треба мати дуже бурхливу фантазію, обтяжену радянським вихованням). Метафора? Ну, не на 750 сторінок же, це занадто. Загальна оцінка книги дуже залежить від пріоритетів та світоглядних преференцій читача. Я, наприклад, в принципі згодна з ідеями Ренд про відстоювання особистої свободи і пріоритетності для людини самореалізації, навіть якщо вона вимагає проламати рамки загальноприйнятих норм і канонів. Особливо у творчості. Проте якраз ця моя згода не дозволяє мені високо оцінити «Джерело». З моєї точки зору авторка ломиться у відкриті двері: ідеї про свободу творчості прекрасні, але вона з ними, по-перше перегинає, абсолютизуючи егоїзм і шеймлячи альтруїзм, а по-друге, я ж не в Білорусі, Ірані чи Північній Кореї це читаю (дуже вірогідно, ага), тож мені питання навряд чи аж таке актуальне сьогодні. Можливо, ця книга потрібна для тих, хто шукає аргументів на противагу вбитому колись на підкірку підкоренню «колективу», особливо в творчості. Це могло б пояснити популярність застарілого, як на мене, твору. Отже, підсумую: твір важливий і знаковий для розуміння розвитку суспільної думки другої половини ХХ ст., зокрема лібертаріанства. Варто читати, якщо ідеї особистої свободи і боротьби за право на власну позицію – важлива для вас тема. Відразу раджу налаштовуватись на досить прямолінійну і сюжетно, і стилістично, і ідейно оповідь.

Айн Ренд или же Алиса Розенбаум, известна во всем мире своими книгами где всячески поносит социализм и возвышает капитализм, но её главная фишка это продвижение своей философии объективизма и всепродвигающего эгоизма творца. Вот об этом и поговорим. В романе "Мы живые" автор неплохо воссоздала те времена, показала разруху и тяжелую жизнь, в нем уже просвечивались её странные и слишком критичные мысли, но не сильно. "Атлант расправил плечи" - рак прогрессирует. Уже во всю автор кричит в разные стороны - дави слабых! убивай немощных! забудь всех родных! делай все-все-все для добычи большего, большего количества денег - и взлетающий в конце шар в форме доллара - просто вершина бреда. "Источник" - паразитирующая мысль переходит от добычи денег, к ненормальным и психопатам. Нет, Анд Ренд неплохие мысли толкает в книге, но при этом вкладывает это в уста настолько умалишенных, настолько отвратительных и уродливых в моральном смысле слова, что это очень и очень глупо и.... только очень ругательными словами можно их описать. Автор описывает всех главных мужчин настолько идеальными, крутыми, стойкими и непоколебимыми, а врагов плохими, что ни в одно слово, ни одному персонажу Невозможно поверить. Главные женские персонажи - мерзко похотливые и прихотливые, они стелются под всеми, кто дает больше денег или имеет больше власти; второстепенные женские персонажи - слабовольны, ничтожны, мерзко-едкие. Это очень сильный провал автора на фоне книги "Мы живые", та даже "Атлант..." лучше.

Джерело - один із кращих світових романів, що не втрачає своєї актуальності з часом. Його варто прочитати кожному, хто цінує свою думку, хто має сміливість кинути виклик часу, хто має сміливість не погодитися з авторитетами. Книга яскраво ілюструє, як людина з "іншим", навіть можна сказати інноваційним способом мислення, долає створені в суспільстві стереотипи, залишається вірною сама собі, своїм цінностям та своїм поглядам. Боротьба поглядів, історія кохання, вірність своєму ідеалу надихають читача на досягнення власної мети в житті.