У «Дублінцях/Dubliners» (1914) Джеймса Джойса (1882 – 1941) читач не знайде авангардного експериментаторства «Улісса» та безоглядної сповідальності «Портрету митця замолоду». Однак насичений психологізм оповіді, емоційність фрази, увага до компрометуючих деталей, небажання вдаватися в ідеалізацію та моралізаторство, готовність шокувати «набожних та благочестивих», як і усвідомлення того, що колір батьківщини – не завжди блакитний відтінок неба, але також монотонна сірість дощового дня та брудно-коричнева  багнюка дублінських вулиць – усе це дозволяє безпомилково упізнати стиль пізніше знаменитого на весь світ автора, а заразом робить цю збірку малої прози Джойса визначним досягненням модерністської літератури.