Познайомилася з цією історією давно, приблизно в той час, коли в прокат вийшла її екранізація. Мене привабила гарна кінообкладинка, містичні фотографії всередині книжки. І, як виявилося, ці фотографії реальні... Часом читаючи "Дім дивних дітей", мені було дуже моторошно. Історія розповідає нам про пригоди підлітків, наділених надзвичайними здібностями. Все починається з розповіді дідуся Джейкоба про його дитинство, яке проходило на таємничому острові у домі з дивними дітьми. До того ж дідусь завжди показував хлопцю фотографії, але з роками він сумнівався в їх справжності. Доки не побачив все на власні очі... Я впевнена, що це хороша фентезійна книжка, хоч і є в ній певні мінуси, не без них, як говориться. Але другий раз я б за неї не бралася, для мене ця книжка на один раз..

Знакомство с серией Ренсома Риггза «Дом странных детей мисс Сапсан» я откладывала долго. Сначала ждала, когда «Клуб Семейного Досуга» издаст все книги, чтобы не ввязаться в заброшенный цикл. Потом посмотрела экранизацию первой книги, после чего приняла решение повременить с чтением, пока сюжет фильма не выветриться из головы. Как оказалось, книгу можно было читать сразу после просмотра экранизации, ведь история в середине взяла совершенно другой вектор. Я бы не назвала фильм Бёртона плохой экранизацией, скорее это адаптированная история с альтернативным развитием сюжета. Если говорить о романе, то он мне понравился. Произведение не без изъянов конечно, но благодаря атмосферности текста и оформления (об этом мы поговорим отдельно) они не бросаются в глаза столь явно, как в других young adult книгах. Главный герой похож на адекватного подростка, что уже не мало для этого жанра. Он не впадает в истерики, не творит необдуманные поступки, не воображает себя спасителем вселенной. Да, он совершает ошибки, как и любой другой человек. Джейкоб подросток, у него бушуют гормоны, он глупит в некоторых местах. Однако, он не вызывал раздражения. Остальные герои, на мой взгляд, прописаны чуже Джейкоба. Нам их описали, показали, но что у них внутри доподлинно неизвестно. Кроме Хью, у этого мальчишки рой пчел. Эмма, главный женский персонаж и любовный интерес Джейкоба, интересна, её хочется узнать получше. Любовная драма построена лучше, чем во многих подростковых книгах. Тут не просто «я не знаю, что чувствую/мы не можем быть вместе» и прочая лабуда, тут есть серьезный конфликт и хочется узнать его решение. То, что персонажи поверхностные замечаешь не сразу, тебя захватывает сюжет и ты бежишь по страницам книги вслед за историей. Начало книги может показаться скучным и затянутым, но уже с середины страсти накаляются, и сложно оторвать себя от повествования. Все заканчивается клиффхэнгером, так что руки сами тянутся к второй части. Оформление книги на высшем уровне! Атмосферные фотографии, мрачность и странность, которая просачивается на себя со страниц. Все это настраивает тебя на правильный настрой при чтении. Но если бы не это оформление, то книга воспринималась бы совершенно иначе (это скорее говорит о минусе книги).

"Дім дивних дітей" - це перша книга фентезі-серії, яка у 2021 році стала бестселлером. Що ж, краще пізніше, ніж ніколи прочитати, вирішила я, і розпочала читати. Що ж у цій книзі такого, що вона захопила серця скількох людей, поціновувачів світу дивних дітей? Сюжет книги розповідає нам про Джейкоба (або Якоба) Портмана - шістнадцятилітнього підлітка, якому дідусь з дитинства розповідав дивні моторошні казки і показував фотографії з дітьми, з якими він жив на Уельському острові. В тих оповідях і на світлинах невидимий хлопчик, дівчинка, що вміє літати, хлопчик, обліплений бджолами, дівчинка з ротом на потилиці. Фото не дуже реалістичні, та і головні герої казок - чудовиська з трьома язиками, згодом змушують Джейкоба сумніватися в правдивості розповідей дідуся Портмана, і забути їх, мов страшний сон. Втім, страшні сни після казок Джейкобу так сняться. Познайомившись з дитинством хлопчика, читач переноситься в підлітковий вік, коли Джейкоб стає прагматичним молодим юнаком, а дідусь старіє, і його сім'я думає, що він божеволіє. Дідусь повторює, що скоро нападуть чудовиська, і що Джейкобу неодмінно треба потрапити на острів, адже лише там безпечно. Одного разу, приїхавши до дідуся, Джейкоб знаходить його в лісі, страшно і криваво роздертим (це, до речі, в книзі описується в деталях), а потім бачить в гущавині чудовисько з трьома чорними язиками. Смерть дідуся дуже тяжко дається внукові. Він ходить до психотерапевта, стає нервовим, а нічні кошмари ще більше його мучать. А ще не дають спокою слова дідуся про лист, той біг могили, Птицю і 3 вересня 1940 року. Віднайшовши лист і адресу, Джейкоб з батьком наважуються полетіти з Америки на Уельський острів, де провів дитинство дідусь, і розгадати таємниці, або принаймні пережити невроз. Там Джейкоб дійсно стикається з домом, Птицею, дітьми, таємницями і чудовиськами, але описувати це трішки спойлерно. Сюжет книги неймовірно простий, але захопливий, а атмосфера зачаровує. Фотографію дивують і теж змушують замислитись над дивовижними збігами. Отже, на мою думку, книга дійсно не дарма стала бестселлером. Вона яскрава і самобутня. Для свого часу.