Історія починається з останніх днів Першої світової війни, коли уже ніхто не хоче воювати (на жодній зі сторін), а всі просто чекають, що оголосять закінчення війни і підпишуть перемир'я. Але, як це буває завжди, є ті, кому війна вигідна, і навіть останні дні - це можливість відзначитися і отримати нове звання. Тому виправданим стає обман і принесення в жертву своїх же солдат, аби лише підігріти в решти вояків бажання помсти за друзів. Так вчинив лейтенант Анрі д'Олней-Прадель. Спочатку віддав на поталу своїх людей, потім намагався позбутися єдиних свідків, а по закінченні Першої світової, коли зрозумів, що такі речі легко сходять з рук, зайнявся перепохованням загиблих, застосовуючи ті ж методи, що й під час війни - обман, підкуп, недбальство... Сама книга непогана, і вартує бути прочитаною, але видання - це якийсь жах... Книга не вичитана абсолютно. Помилка на помилці, починаючи з перших речень і аж до епілогу. В деяких місцях текст треба було перечитувати кілька разів, аби зрозуміти, про що йдеться. Якийсь набір слів!!! А ще пропущені сполучники, перекручені відмінки, повтори слів і т.д. Зникає будь-яке бажання читати інші книги ,,Фоліо,, . Я вже мовчу про те, що анотація не відповідає змісту. Немає у книзі ні розстріляного, ні реабілітованого солдата. Складається враження, що видавці навіть не намагалися вникнути в сюжет.

Франція і останні дні Першої Світової. Троє чоловіків, для яких війна закінчилась по-різному. Ця історія навіть не про саму війну, а те як жили після неї, і про дві найбільші афери Першої Світової, одна з яких сталась насправді. У центрі сюжету - махінації з перепохованням загиблих і такого я ще не читала. Було шокуюче, боляче і просто сумно. Тут відверто про ницість і цинізм і безвідповідальність військової ексгумації. Для когось війна це втрата, а для когось спосіб заробити. Один стріляє у спини співвітчизникам, а інший викопує незнайомця з вирви снаряду. Війна різна, і кожен виходить з неї іншим, бо закривши очі одні назавжди будуть бачити побратимів в окопах, а інші рахувати прибутки своєї підлості. "Ось як закінчилась війна, мій Ежене! Величезний барак, де сплять виснажені люди, яких навіть не намагаються нормально відправити додому. Ніхто вам доброго слова не скаже, не те щоб потиснути руку. В газетах нам обіцяли тріумфальні арки, а нас запихають в зали, відкриті на всі чотири боки. "Щире визнання від вдячної Франції" перетворилось на постійну тяганину. Вам дають 52 франки відшкодування, вам оплачують одяг, суп та каву. Нас ще й називатимуть злодіями."